субота, 13 лютого 2016 р.

Вручення нагород ветеранам-афганцям на Монастирищині



(До  дня виходу військ з Афгану, згадаймо героїв «афганської» українців…)

15 лютого мине 27 річниця відзначення виведення радянських військ з Афганістану (див.довідку). На теренах нашої області як і в усій Україні у ці дні проходять заходи щодо вшанування цієї пам’ятної дати, незважаючи на нинішню неоголошену Україні війну.

Для усього  українського загалу і для наших земляків тернопільчан відомо що Україна понесла чи не найбільші втрати у тій війні що тривала десять років (пропорційно відносно кількості населення тодішньої УРСР і задіяних у бойових діях на території ДРА її громадян). За десять років війни в Афганістані загинуло 3360 громадян України (УРСР),  8 тисяч стали каліками, тисячі дітей залишились без батька чи матері. Втрати СРСР загалом у війні виглядають так: Радянська Армія втратила 14 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і зниклими безвісти.   Росіян загинуло — 6.888 чоловік, а з українців — 2.378 воїнів (наведена вище цифра у 3360 чоловік це усі — загиблі громадяни УРСР, а серед них, безумовно, не всі були за національністю українцями). Втрати інших національностей колишнього СРСР теж були чималими, та це не предмет цієї статті їх можна отримати полиставши наукові видання по військовій статистиці цього збройного протистояння. До слова буде сказано у Афганістані воювало так багато українців, що окремі військові частини  бійці, поміж собою, називали «українськими».  Статистика засвідчує, що  кожен четвертий військовослужбовець, який перебував у складі «Обмеженого контингенту  радянських  військ в Афганістані»  був призваний з території тодішньої УРСР. Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців.










12 лютого 2016 року відзначення дати виходу радянських військ з Афганістану врученням нагороди (Пам’ятної медалі, див.довідку) держави Україна відбулось і у Монастириському районі Тернопільщини. На цей день воїни-афганці району запросили і представників нашої волонтерської групи ГО «Схід та Захід єдині». Треба сказати що в середовищі нашого волонтерського загалу ми глибоко шануємо ветеранів тієї війни.  Тому зранку у пятницю координатор групи по заходу України Василь Конько і я, рушили з Тернополя в дорогу. Ми не просто формально сприйняли це запрошення у Монастириську, а як таке, що робить нам честь. У Василя в період його строкової служби у нацгвардії України у 1990-х багато командирів були ветеранами «афганцями», зараз наприклад постійним другом і помічником нашої групи є ветеран НГУ та афганської війни Ярослав Кравчук. Серед волонтерів нашої групи у Донбасівському відділенні активно працює наш невтомний Володимир Авдєєв колишній воїн «афганець», це про його прориви з допомогою для бійців вже нинішнього протистояння на сході України разом з Едуардом Хатмулліним на «Шахту Бутовка» я вам так часто пишу дорогі читачі, кілька разів він і мене брав з собою. І у мене є багато товаришів серед колишніх воїнів що воювали в Афганістані. Та один з них це особлива людина, колишній мужній воїн-десантник «афганець» нагороджений високою бойовою нагородою за ту війну, а зараз Народний Герой України, невтомний священик Майданівських барикад та нульових «ВОПів» сьогоднішньої російсько-української війни на Донбасі. А ще він неабиякий волонтер, це головний військовий капелан Бучацької Єпархії УГКЦ і парох храму Святого Василія Великого у селі Високе  Монастириського деканату, отець Ігор Федоришин. Та спогади юності, коли я з ним зустрічаюсь завжди виводять мене на суботній ранок коли ми з моїм молодшим на рік тезкою Ігорком у 1979-му чи 80-му році несемо двоє саморобний акваріум до мене додому, і про щось весело сперечаємось. Шляхи дороги після школи
розлетілись…
 Через роки ми пронесли ту юнацьку повагу один до одного, і коли прийшов час здобуття Незалежності України знову зустрілись на бруківці Революції на Граніті, та й на подальших наших українських майданах історії були завжди десь поряд. Він згодом зі словом Божим, а я з журналістською фотокамерою та блокнотом. В класі до якого ходили старші на рік від мене, та на два від нього хлопці,  завжди імпонував мені своїм знанням техніки сіроокий скромний але веселий Леонід Підручний. Я до сьогодні пам’ятаю як добре він вправлявся у шкільні роки з велосипедом та мопедом, мабуть тому став добрим офіцером вертолітником і також мужньо пройшов Афган, а у січні 2015-го він комендант Дебальцевого…Зараз полковник Підручний військовий комісар рідного йому Чортківського району Тернопільщини. Ех, якби я знав у січні та лютому 2015 року що Леонід в Дебальцево, обов’язково б заскакували з моїм побратимом Василем Конько до нього, адже наша група тоді активно працювала на плацдармі «Дебальцівського виступу». Едуард Хатмуллін з ушкодженим хребтом не вилазив з за керма  волонтерського автомобіля, і ми з Василем частенько тоді ганяли по «дорозі життя» на Дебальцеве, всякого було - і колеса потовчені, і артканонада майже як у фільмах про Другу світову - тільки це було не кіно. Та і ДРГ ворожі неодноразово десь збоку працювали коли ми заскакували на «ВОПи» 128-ї гірсько-піхотної та інших частин.

















Тепер коли Майдан, Революція Гідності і сьогоднішня російсько-українська війна на Донбасі явила героїв нашого часу, я все одно з завмиранням серця читаю рядки на газетних шпальтах чи затамувавши подих вдивляюсь в телеекран коли чую про подвиги «афганців» вже в цьому «гібридному АТО». Чи це моїх давніх товаришів по школі, яку ми закінчили в селищі Заводському під Чортковом. Чи тих з якими я познайомився на Майдані, Інститутській, Грушевського у 2014-му, командиром на позивний «Бача» з «Айдару», або ще одним капеланом УГКЦ якого знає увесь фронт теж Народним Героєм України, тернополянином отцем Іваном Гунею, і багатьма іншими. Вони  маючи досвід тої радянсько-афганської війни і вже не молоденький вік не сидять сиднем дома. Напевне до таких воїнських душ у XVI-XVII століттях наші шляхетні гетьманські Марсові менестрелі і козацько-селянські полкові та сотенні кобзарі Війська Запорозького Низового співали:

Самопали набивайте
Вострих шабель добувайте,
А за волю, хоч умріте,
І вольності бороніте
Нехай вічна буде слава-
Же през шаблю маєм права !

Цю думу у 1698-му дуже любив слухати Іван Мазепа - потім була Полтава, а у нас Іловайськ та Донецький аеропорт… Якщо у кремлі крізь століття не зрозуміли з ким вони мають справу то вони дійсно слабі на всю голову, але це їх проблеми. Ми вистоїмо та переможемо… Щоб пошанувати «афганців» Майдану додаю до фотографій з нагородження у Монастириському районі фото з критичних годин ночі з 10 на 11 грудня 2013 року коли була перша спроба Януковича розігнати Майдан у Києві, «афганці» тоді були у перших лавах оборони.
А у Монастириську у п’ятницю в приміщенні РДА та районної ради воїнам «афганської» війни вручали нагороди. Перед нагородженням зі словами вдячності за їх подвиг тоді і сьогодні до колишніх бійців звернулись: голова РДА Марія Павлік, голова районної ради Володимир Данилюк, виконувач обов’язків військового комісара району сам ветеран «афганської» і учасник «АТО» полковник Роман Керницький, голова української спілки ветеранів Афганістану району Ігор Сендзік. Наш Василь Конько у простих словах вдячності згадуючи про своїх командирів «афганців» сказав: - ми вчились на вашому подвигу і професіоналізмові ставати воїнами спецназівської роти Національної Гвардії України у 90-х минулого століття. Зараз на фронті у волонтерських екіпажах групи стараємось всіляко використовувати і ваш досвід, та тримати високо ту планку вмінь яку заклали командири «афганці» колись. Згодом у неофіційній частині як завжди фронтовики помянули полеглих воїнів українців усіх війн та по вояцьки обмили нагороди. У розмовах точились афганські топоніми Саланг, Кандагар, Кундуз, Шинданд премежовуючись з українськими Севастополь, Крим, Дебальцеве, Слов’янськ, Іловайськ, Станиця Луганська, Щастя - фронтовики мають про що згадати і про що поговорити… Отець Ігор Федоришин і Василь Конько по діловому як вправні волонтери обговорювали деталі майбутньої співпраці, хотілось би щоби влада району допомогла голові районної спілки ветеранів Афганістану Ігору Сендзіку коли хлопці захочуть активніше збирати волонтерську допомогу. Справа у нас всіх одна – Перемога !

Ігор Крочак, військовий історик, архівіст, прес-секретар ГО «Схід та Захід єдині»

(фото автора з Майдану і смт.Монастириська, перше заставне фото з Вікіпедії як і довідкові матеріали)

13 лютого 2016 року


Довідково:

Виведення радянських військ з Афганістану почалося 15 травня 1988 року, відповідно до укладених в квітні 1988 року Женевських угод про політичне врегулювання становища навколо ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в дев'ятимісячний термін, тобто до 15 лютого наступного року.

За повідомленнями, в перші три місяці Афганістан покинули 50 183 військовослужбовців. Ще 50 100 осіб повернулися в СРСР у період з 15 серпня 1988 по 15 лютого 1989 року.


Довідково про нагороду:


Пам'ятна медаль «25 років виведення військ з Афганістану» — державна нагорода України — відзнака Президента України, що встановлена на відзначення 25-ї річниці виведення військ колишнього Союзу РСР із Республіки Афганістан для нагородження учасників бойових дій на території Республіки Афганістан у період 1979–1989 років та інвалідів війни з їх числа.



Положення про пам'ятну медаль «25 років виведення військ з Афганістану»
Відзнакою Президента України — пам'ятною медаллю «25 років виведення військ з Афганістану» нагороджуються учасники бойових дій на території Республіки Афганістан у період 1979–1989 років та інваліди війни з їх числа.
Вручення пам'ятної медалі проводиться в урочистій обстановці Президентом України або від його імені керівниками центральних органів виконавчої влади, Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівниками закордонних дипломатичних установ України.
Особі, нагородженій пам'ятною медаллю, разом із медаллю вручається посвідчення встановленого зразка.
Вручення пам'ятної медалі відбувається згідно зі Списком осіб, представлених до нагородження пам'ятною медаллю, який складається та затверджується відповідно центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Підставою для включення до Списку є документи, які підтверджують відповідно до законодавства статус особи — учасника бойових дій на території Республіки Афганістан у період 1979–1989 років та інваліда війни з їх числа.

Немає коментарів:

Дописати коментар