середа, 10 травня 2017 р.

VIII Нобелівські читання у гімназії «Гармонія»

Непрості часи переживає Україна.  Величезними зусиллями бореться за  свою  державність. А щоб її  зміцнити, треба, як про хліб насущний, дбати про знання, духовність, науку. Діяти так означає зберігати й розвивати вітчизняну освіту й культуру.
У 1990 році в Тернополі вперше  відбулись  Нобелівські читання. Нобелівський рух в Україні розпочався саме з Тернополя. Популяризація, престиж наукової діяльності залишаються актуальними дотепер.

Однією з добрих традицій гімназії «Гармонія» Галицького коледжу імені В.Чорновола є Нобелівські читання, започатковані колективом вчителів у 2010 році.
Гімназисти розповідають про лауреатів, які народились. навчались або працювали певний час в Україні, батьки яких родом з України або їхня діяльність певним чином пов’язана з Україною, нобеліантів, прізвища яких зустрічаємо на сторінках підручників, а також лауреатів, які здійснили особливо значуще в сучасному світі відкриття і суть їх буде достатньо зрозумілою для учнів 7-9 класів.
Про сучасні тенденції Нобелівського руху в Україні та світі відкриваючи VІІІ Нобелівські читання, розповіла автор цих рядків.
Учениця 8 класу  Балан Юлія (традиційно, честь цього виступу належить кращому «хіміку гімназії») виступила зі змістовною доповіддю про людину витонченого інтелекту і титанічної праці Альфреда Нобеля. Цьогоріч Юлія детальніше зупинилась на його дитячих та юнацьких роках життя.
Про лауреатів, народжених на етнічних українських землях: розповідали Сисоєва Олександра, Біда Соломія і Асса Жасмін. «Україна — обітована земля мого серця» говорить уродженець Золочева Роальд Хоффман. Наш гість, Ковальков Юрій Федорович, один з організаторів Тернопільських Нобелівських читань у 1990 році, розповів про листування та нещодавню зустріч з Роальдом Хоффманом у Золочеві на Львівщині. «Дитина народжується в абсолютно недемократичному світі... З моменту появи  на світ її доля залежить від національних лідерів.» стверджує Іцхак Рабин, батько якого народився у Києві. «Ненависть нас не врятує. Нас врятує тільки любов» проголошує Світлана Алексієвич, родом з Івано-Франківська. Цитата з Нобелівської промови Алексієвич, переклад якої першим зробив Володимир Васильович Ханас і розмістив у своєму блозі. В.В. Ханас –  історик, краєзнавець, член організації спілки журналістів України, а також наш гість, розповів про своє захоплення нобелістикою.
Чирська Тетяна доповідала про першу і єдину лауреата-жінку в галузі
економіки Елінор Остром. Виявляється, її працю «Керування загальним. Еволюція інститутів колективної дії» переклала українська правозахисниця Тетяна Монтян. А праці актуальні для нас у зв’язку з розвитком громад.
Українські корені найвидатнішого відкриття ХХ сторіччя, здійсненого Д. Ватсоном та Ф. Кріком, ґрунтуються на працях вихідця з Одеси – Георгія Гамова. Про це свідчить книга Ватсона «Гени, дівчата та Гамов» і  розповідь семикласниці Паршин Яни.
«Не знаю, якою зброєю люди битимуться у третій світовій війні, але в четвертій у хід підуть камені й палиці» процитувала Альберта Ейнштейна семикласниця Безух Лілія, адже познайомилась з біографією людини з «підручника фізики».
А ось Маланчуку Максиму дісталась особлива місія розповісти про номінанта на премію 1916 року –  Івана Франка. Адже про номінантів на Нобелівську премію повідомляють через 50 років від часу номінування. В документах є інформація, щодо подання І. Франка на премію. На жаль, не все так просто. Іронія долі, мабуть, в тому, що нагорода з літератури за 1916 рік дісталася шведському письменникові В. фон Гейдестаму. Його оповідання «Шведи на Україні», «Чиста біла сорочка» і «Гляди, отсе мої діти», переклав і написав передмову до них Великий Каменяр.
Учасники Нобелівських читань отримали Посвідки та блокноти-щоденники. Працювали  гімназисти, як кажуть: «на одному диханні». А вдячні глядачі з великим інтересом слідкували за дійством.

Вчитель хімії Спільніченко О.І.

Немає коментарів:

Дописати коментар