С.Юнгер, роман "Плем'я". Уроки війни.

УРОКИ ВІЙНИ

Єдина роль, у якій солдатам ніколи не дозволено бачити себе під час бойових дій, — це роль жертви, тому що через пасивність, притаманну жертвам, вони можуть загинути. Таке сприйняття з них вибивають криками та постійними тренуваннями задовго до того, як вони наблизяться до поля бою. Але коли вони повертаються додому, на них дивляться з таким співчуттям, що це часто позбавляє їх можливості бути повноцінними членами суспільства. Деякі з них справді є недієздатними, і про таких людей потрібно дбати негайно, — але тільки уявіть, як заплутує таке ставлення решту з них.

Відкрилась фотовиставка “Чарівні миттєвості часу”

 

Фотовиставку Максима Огородника “Чарівні миттєвості часу” відкрили у Тернопільській центральній міській бібліотеці 5 грудня. Роботи фотохудожника показали в межах Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. На фото автора закарбовані краєвиди Тернопільщини в різні пори року, також від любить фотографувати котів.

Книжкова полиця: Себастьян Юнгер "Плем'я"

Твій борг перед країною — це не ніщо. Ти чимось їй зобов’язаний, і залежно від того, що станеться, ти можеш бути зобов’язаний своїм життям. І протестувати проти аморальної війни так само почесно, як і брати участь у моральній якщо моя країна потребує допомоги, щоб захистити принципи та ідеали, блага від яких я отримував усе своє життя.
***
Єдине, що можна сказати про колапс суспільства, це те, що принаймні на деякий час усі стають рівними. У 1915 році землетрус менш ніж за хвилину вбив 30 000 людей в Авеццано в Італії. У найбільш постраждалих районах рівень смертності становив 96 відсотків. Багаті загинули разом із бідними, і практично всі, хто вижив, були негайно втягнуті в найелементарнішу боротьбу за виживання: їм потрібна була їжа, їм потрібна була вода, їм потрібен був притулок, їм потрібно було рятувати живих і ховати мертвих. Землетрус робить можливим те, що закон лише обіцяє, але не підтримує на практиці, — рівність усіх людей.
Себастьян Юнгер, роман «Плем‘я».

Наталя Дрозд:Тенденція до централізації влади

На минулому тижні мала честь бути спікером на конференції Democracy in War: Resilience and Future of Ukraine's Democratic Institutions. Під час воркшопу «Місцеве самоврядування під час війні» говорили про те, як під час війни відчувається тенденція до централізації влади на місцевому рівні.
Декілька тез мого виступу:
Взаємодія між центральною владою та місцевим самоврядуванням зазнала суттєвих змін після російського вторгнення. Воєнний стан створює сприятливі умови для централізації влади і це негативно позначається на умовах роботи місцевого самоврядування. Цей процес має бути обмеженим і не порушувати баланс влад у державі.

У Тернополі відкриється виставка “Із полум’я зродились”

6 грудня о 15:00 в Тернопільському обласному художньому музеї відбудеться відкриття виставки “Із полум’я зродились”, яку присвячено українським військовим, волонтерам та медикам. Тернопіль стане вже шостим містом, яке побачить виставковий проєкт, який спродюсували Володимир Нечипорук та Ірина Солошенко.
Героями проєкту стали відомі захисники, серед яких Герой України, льотчик Вадим Ворошилов “Karaya”, Давид Касаткін “Хімік”, Юлія Паєвська “Тайра”, Тата Кеплер, Леонід Остальцев.

Нескорені херсонці з дядьком Гришею

Коли херсонці бачать дядю Гришу, то радіють і обіймають. Раніше я думала, що він це терпить - оці всі селфі з відомим волонтером. Але сьогодні зрозуміла: ці обійми йому дуже потрібні.... У нього очі починають сяяти, коли він своїх бачить.
...
Дядя Гриша був в Тернополі тиждень, як завжди працював - збирав кошти для своїх "підшефних" батальйонів, а ще був на презентації книги про Народних героїв України. Він - один з них, і я не знаю людини, яка більше заслуговує на це звання. Довіра до дяді Гриші абсолютна, жоден політик чи жоден банк, якому віддають свої гроші, такої довіри ніколи не матиме... Людина неймовірної сили... Але... Йому потрібні ми. Я це відчула.

Тернопіль попрощався з Миколою Головенком

Микола Головенко з Тернополя був письменником, інтелектуалом та ерудитом. Високоосвічений, інтелігентний, відповідальний, він, навіть мобілізований, донатив на збори іншим, а в дні короткої відпустки долучався до волонтерської роботи.

З перших днів повномасштабної війни Микола добровільно пішов на фронт, хоч мав законні підстави для демобілізації. Він захищав Україну на нулі, у самому пеклі Покровського напрямку на Донеччині.

12 листопада Микола перестав виходити на зв’язок. Дружина Олена, рідні сподівалися на диво, хоч побратими та командування підтверджували, що Микола загинув.