В. Стус
В суботу 28 червня 2025року помер поет, колишній політв’язень Ігор Калинець. Про цю прикру подію почув ще того самого дня і зразу ж повідомив брату Миколі. Востаннє бачились з Ігорем у 2016 році у Львівській міській раді під час відзначення роковин УГГ. Виглядав ще досить добре, правда був з палицею, на що ми жартома запитали, чи не для солідності і він усміхаючись відповів, що так. Після недовгої розмови він ще подарував нам свою свіжу книжку «Молімось зорям дальнім», написану прозою, бо вірші писати перестав. Від тоді промайнуло 9 років і за цей час не раз у нас виникало бажання поїхати до Львова і зустрітись з ним. Та не вийшло. І ось ми у переповненому людьми соборі св. Юри, де відбувається чин похорону Ігоря. Нам вдається пробратися ближче до покійного і в останнє попрощатися з ним. Невдовзі ми з похоронною процесією ідемо до автобусів, яких було біля десятка і прямуємо до Ратуш, але дещо кружляємо вулицями міста в слід за покійником, який ніби прощався зі своїм рідним містом. Тут біля міської Ратуші відбулась загальноміська церемонія прощання під мелодію стрілецької пісні «Повіяв вітер степовий» Далі похоронна процесія попрямувала до Личаківського цвинтаря, де відбулось поминальне віче і на Полі почесних поховань захоронення Ігоря. Прикро, але на поминальному вічі серед виступів представників влади та інших установ, не було жодного виступу з боку колишніх спів в’язнів Ігоря. Ми стояли не далеко від ведучої і даремно чекали, коли вона запитає у присутніх. Чи немає бажаючих виступити. Але цього не сталося. А хотілося сказати на прощання Ігорю від імені його побратимів по неволі бодай кілька теплих слів. Адже в ув’язненні на Уралі в зоні № 35 перебували з Ігорем з 1973 по 1975рік. І були з ним у ближніх стосунках не тільки по місцю перебування, але й за переконаннями. Бо на відмінну від багатьох демократів і дисидентів, які мріяли про зміну політичної системи ми прагнули її розвалу і відновлення Української держави. Не було в нас і розбіжності і в питанні української церкви. Здавався дещо флегматичним, але твердих переконань. Добре знав історію української визвольної боротьби і було приємно говорити з ним на цю тему і дечого повчитися. Як поета, ми знали його мало, бо про свій поетичний доробок з нами говорив дуже мало. Правда одного разу, коли отримав звідкись томик поезій Володимира Самійленка, з захопленням зачитував нам його патріотичні вірші, а Інколи чули його дискусії з тими, хто займався поезією і був поруч, як Іван Світличний, Микола Горбаль, Тарас Мельничук , Семен Глузман. Хочу згадати два випадки, які відбулись в час нашого з ним перебування. В серпні 1974р. Ігоря Калинця було позбавлено побачення з мамою і ще маленькою дочкою Звиниславою. Це відбулось фактично перед самим побаченням, коли рідні вже приїхали на місце, бо під час перегляду в продуктах рідних ніби виявили щось подібне до спирту. Це викликало обурення . Кілька в’язнів об’явили голодовки в тому числі і брат Микола. Багато в’язнів і ми з братом відправили заяви з протестом у прокуратуру. Іншого разу, а було це зимою. Ігор зібрав коло своїх побратимів в тому числі і нас з братом Миколою за густо завареним чаєм, так званим чефіром і на запитання присутніх з якої то причини у відповідь запитав, яке сьогодні число і сам відповів – 22 січня День Незалежності і Соборності України.. І додав, серед нас хлопці, які до цієї дати підняли над Чортковом національні прапори і розвішали прокламації. То ж будемо тепер кожний рік відзначати цю дату. Хочу згадати, що з Ігорем так і з його дружиною Іриною в нас було жваве листування в період заслання, коли вони перебували в Читинській області , а ми в Тюменській. Та й пізніше уже на волі ми не раз зустрічалися. Аж поки у 2012р. попрощалися з панею Іриною а вже тепер з паном Ігорем. То ж хай буде тобі легкою рідна земля, друже, а пам'ять про тебе назавжди залишиться поміж нас.
Слава Україні - Героям слава!
На світлині Максима Козицького Володимир та Микола Мармуси на похоронах Ігоря Калинця
Немає коментарів:
Дописати коментар