Б. Попадин: Історичній правді і здоровому глузду – бути!

Вдячний депутатам за розуміння, за те що керувалися історичною правдою і здоровим глуздом при відхиленні 16 лютого 2012 року на черговому пленарному засіданні Тернопільської міської ради протесту прокурора, складеного за заявою і проханням секретаря обкому Комуністичної партії щодо повернення в „Комплексну програму розвитку галузі культури м. Тернополя на 2012-2015 р.р.” святкувань 23 лютого так званого „Дня защитника Отечества” і 09 травня так званого „Дня Победы”.

        Моєю метою було пояснити депутатам, тернополянам і прокуратурі (комуністам не має що пояснювати, бо в нас справжніх українських комуністів в Україні просто не має – це 5-та колона Москви), що досить нас і наших дітей „виховувати” на безглуздих, антиісторичних, антиукраїнських, брехливих міфах „совєцкої” доби. Зокрема, я запропонував забрати з цієї Програми як захід культурно-масової роботи п. 5 розділу 3.3 (так зване „святкування Дня захисника Вітчизни” 23 лютого). Якої Вітчизни? Якого захисника? Якої армії? Виходить тієї армії, яка вбивала молодих вояків УНР під Крутами і українців по всій Україні... Адже цей день нічого спільного не має ні з українською історією, ні з українським військом, бо в цей час ми вже мали свою державу – УНР, свою армію, свій флот, свої традиції і свою історію. Правдива історична наука свідчить, що в 20-х числах лютого 1918 року німецькі кайзерівські війська так дали прочухана російським військам під Псковом, що чуть німці Петроград не захопили (як часто стається, більшовикам допоміг мороз, сніг і зима). Так що „дякуючи” брехливому більшовицькому міфу (котрий, до речі, офіційно встановили тільки в 1938 році) ми більше 80 років п’ємо за німецьку перемогу кайзерівських військ над російськими військами.

             Ото ж, не треба нам чужих, безглуздих і брехливих свят штибу „Дєнь защітніка

Отєчєства”, бо маємо досить своїх історичних дат для виховання молоді та вшанування українського воїнства і української зброї, як то День Покрови, козацтва і УПА 14 жовтня та День Збройних сил України 06 грудня.

      Стосовно так зв. святкування 09 травня „Дня Побєди” хочу сказати, що навіть Сталін встидався святкувати цей день (його ввели як державне радянське свято чи не за часів Брежнєва в середині 1960-х років). По-перше, що таке для українців і України „Вєлікая Атєчєствєнная Вайна 1941-1945 рр”? Для українців і України ІІ Світова війна (а саме таку офіційну і історично правильну назву вона має в світовій історичній науці) почалася в 1939 році. По-друге, Акт про капітуляцію Німеччини був підписаний в ніч з 07 травня на 08 травня. Тому і вся Європа, США, Канада та й весь світ відзначають саме 08 травня як День закінчення ІІ Світової війни в Європі і як День пам’яті жертв цієї безглуздої війни, розв’язаної двома тоталітарними системами і двома диктаторами Гітлером і Сталіним (і системи і їх лідери – „Два чоботи –пара”). Радянські „полководці” пропили і проспали 08 травня 1945 року, тож комуністи через 20 років придумали собі „свято”... Яке свято? Це „свято” сліз, бо до цих пір не відомо скільки загинуло солдатів і мирного населення : 27 млн. чи 47 млн? І я на сесії сказав, що його треба відзначати в Тернополі, і віддати належну шану справжнім фронтовикам, бо ще є в Тернополі декілька справжніх ветеранів-фронтовиків (не путайте з пенсіонерами НКВДістами-МГБістами, що на фронті не були, в 1945 р. їм було по 5-10 років, то хіба „воювали” на горшку, в 1950-60 вбивали українських партизанів, патріотів, мирне населення, а тепер мають кількатисячні пенсії від України, яку нищили і ненавидять). І тому цей день (08 травня) слід відзначати як і в цілому світі, як День закінчення ІІ Світової війни в Європі і День пам’яті (скорботи) загиблих (жертв) цієї війни з належним вшануванням справжніх ветеранів-фронтовиків.

      До речі, Президент України не підписав відповідний закон, а київські суди – заборонили 09 травня  під час масових заходів використовувати так званий „Прапор перемоги”, як такий, що не відповідає історичній дійсності (напис на тому червоному полотнищі зробили тільки  в червні 1945 року напередодні Параду Перемоги в Москві 24 червня 1945 року).

       Панове журналісти! А  про те як комуністи „шанували” фронтовиків – інвалідів ви спитайте Компартію. Куди поділи після „Вєлікой Атєчєствєнной войни” в кінці 1940- на початку 1950-х рр. тисячі фронтовиків з важкою інвалідністю, що своїм виглядом (без рук, без ніг, з опіками, без догляду) псували вигляд повоєнних „совєцких” міст? А я вам скажу: знищили фізично, а решта доживала свого віку на острові Валаам.

З повагою, депутат Тернопільської міської ради                                   Богдан Попадин