вівторок, 18 лютого 2014 р.

Роби добро та не чекай винагород

У лютому виповнилося 120 років від дня народження Отця Антона Навольського (1894 – 1965), усе життя якого було прикладом служіння ближньому, живою проповіддю братерського милосердя.
«Гельсінська ініціатива – ХХІ» за сприяння Єпархіального управління Бучацької Єпархії Української греко-католицької церкви провела урочистий вечір його пам’яті «Роби добро та не чекай винагород».

Із словом про видатного гуманіста та духовного провідника до присутніх звернулися: єпископ Дмитро Григорак, голова «Гельсінської ініціативи» Олександр Степаненко, волонтер організації, студентка Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу Світлана Дутчак, завідувач Залищицької бібліотеки Ольга Тракало, священик Церкви Архістратига Михаїла у Товстому отець Ігор Леськів.
Обдарувала присутніх власними спогадами Марія Навольська-Солтисюк, племінниця Отця Антона Навольського, яка пережила у його домі важкі воєнні роки.
«Гельсінська ініціатива –ХХІ» продовжить пошук відомостей про життєвий шлях Антона Навольського, намагатиметься зібрати їх у окремому виданні.
Біографічна довідка
Антін Навольський народився 1894 року в селянській родині у селі Зозулинцях Заліщицького повіту, що на Поділлі.
Закінчив Державну гімназію у Кицмані, викладання у якій велося німецькою та українською мовами. Його навчання у Львівській ветеринарії перервала І Світова війна.
Був призваний до австрійського війська, пройшов вишкіл у старшинській школі, воював у Карпатах. У 1818 році вступив до Галицької армії. Під час боїв з поляками за Львів був важко поранений, дивовижним чином уник загибелі. До 1922 року перебував у таборі для інтернованих старшин Української Галицької армії в Тухолі.
Після повернення до рідного села зазнавав постійних переслідувань поліції, як учасник українських визвольних змагань. Врешті-решт був ув’язнений у Чортківській тюрмі. Після звільнення з тюрми змушений був покинути батьківський дім та переховуватися у селі Гермаківка на Борщівщині - у родині своєї тітки Антоніни Колянківської.
Глибоко пережиті та переосмислені події війни, полону та політичних переслідувань спонукали А. Навольського до обрання душпастирського шляху. За порадою Отця Фльорчука із села Кулаківці, відомого своїми патріотичними настроями, продовжив навчання у Станіславівській духовній семінарії. Великий вплив на світогляд тодішніх семінаристів мав глава Станіславівської єпархії Української греко-католицької церкви єпископ Григорій Хомишин (1867 – 1947). У справах церковної реформи він був прихильником безшлюбності священиків та латинізації обряду. У своїй громадській діяльності – провідником просвіти та україно-польського примирення. Як і митрополит Андрей Шептицький, єпископ Хомишин засуджував практику терору ОУН, розв’язаного у 30-х роках проти її політичних опонентів.
У 1930 році А. Навольський був висвячений Григорієм Хомишиним і отримав парафію у містечку Товсте.
1939 року завершив тут будівництво церкви Архістратига Михаїла за проектом Яна Сас-Зубрицького, славетного архітектора, вихідця з Товстого. Через постійний дефіцит коштів будівельні роботи тривали біля 30 років, з тривалою перервою у роки війни. Унікальну у своїй архітектурній довершеності церкву вдалося добудувати завдяки благодійним пожертвам мешканців багатьох навколишніх сіл і усієї громади Товстого, згуртованої авторитетом свого духовного Отця. Наприклад, деревину для даху і маківок церкви офірував місцевий єврейський купець Герш Шпіцер.
Отець Антон Навольский не вітав Червоної армії у вересні 1939-го. У червні 1941-го, очікуючи арешту НКВС, змушений був переховуватися.
Не вітав також Отець Навольський приходу німецьких окупантів, справедливо вважаючи, що нова окупація буде не менш жорстокою за попередню. У роки нацистської окупації всіляко стримував людей від погромів і видачі євреїв нацистам та їхнім поплічникам. У проповідях закликав вірних до братерської любові та допомоги безправним євреям. Так 12 липня 1941-го, на свято Апостолів Петра і Павла, Отець Навольський у своїй проповіді відкрито звернувся до парафіян: «Якщо хочете насправді незалежної України, мусите виборювати її власною кров’ю, а не кров’ю євреїв, як вчать вас німці!».
І все ж Голокост забрав життя кількох тисяч євреїв Товстого.
Отець Навольський особисто переховував кількох єврейських дітей, багатьом родинам допоміг пережити ті трагічні події. Не маючи власної родини, виховував чотирьох сиріт - дітей свого брата Михайла, котрий загинув у Червоній армії. У голодні 40-і роки, коли у Товстому з’явилося багато голодаючих з карпатських сіл, які просили про порятунок, намагався влаштувати їх у сім’ях своїх парафіян. Дав прихисток у власному домі дівчинці на імя Ганнуся, сироті з Гуцульщини.
У 1944 – 45 роках, в часі поширення антипольської акції УПА на Поділля, закликав до припинення братовбивчого конфлікту.
Після заборони комуністичним режимом Української греко-католицької церкви змушений був перейти у православ’я. Незважаючи на це, всіляко допомагав багатьом греко-католицьким священикам, котрі перебували у засланні та поверталися із нього. Сам знаходився під пильним наглядом органів держбезпеки.
У 50-х роках за рішенням комуністичної влади церкву Архістратига Михаїла у Товстому було закрито, однак Отець Навольський продовжував нелегальну душпастирську місію і поза храмом - аж до своєї смерті у 1965 році.
Після оприлюднення свідчень Ульки Соммер – однієї з тих, хто пережив Голокост у Товстому завдяки духовній силі та дієвому милосердю Отця Антона - Єрусалимська єврейська громада в 1993 році визнала його Праведником народів Світу.
А українському та польському читачеві про Навольського розповіла Богуміла Бардиховська – вже через 40 років після того, як він відійшов у вічність. У її збірці “Україна: люди і книжки”, що вийшла в українському перекладі 2009 року, ім’я Отця Антона стоїть поруч із іменами Василя Стуса, Олеся Гончара, Богдана-Ігора Анонича, Алли Горської та Єжи Гедройця…
Пам’ять про Антона Навольського все ще живе у його рідних Зозулинцях та у Товстому.
Хоча вулиці його імені тут все ще нема…

Фотохроніка події - у розділі Галерея

Немає коментарів:

Дописати коментар