У Тернополі вшанували пам'ять Ірини Сеник

 28 лютого в рамках кіномарафону «Синьо-жовта стрічка» у Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини відбувся захід «Посестри», присвячений українкам - в'язням сумління більшовицьких тюрем і таборів. Вечір-спогад ініціював та проводив голова Тернопільської кінокомісії Володимир Ханас. Про це повідомила Ореслава Хомик.

34 роки тюрем і таборів пережила українська поетеса, художниця-вишивальниця, дисидентка, членкиня Української Гельсінської групи, героїня світу Ірина Сеник. Після заслання 1983-го повернулася в Україну. Однак як «особливо небезпечна рецидивістка» могла проживати не ближче 101 кілометра від рідного Львова. Тому оселилася у місті Борислав на Львівщині. Не стало її у 2009 році у 83-річному віці. Та пам’ять про неї жива.

Спогадами про поетесу та громадську діячку Ірину Сеник під час заходу «Посестри» розповіли люди, які знали її особисто
Зокрема, про талановиту українку, яка творила вірші та вишиванки на тюремних нарах, розповіли люди, які знали її особисто. Це посестри, дисиденти, політв’язні. Серед них – докторка фізико-математичних наук, академік, жінка-легенда – 94-річна Ніна Вірченко, яка відбувала свій термін покарання разом з Іриною Сеник.

Пригадую ці часи. Лісоповал, різні фізичні роботи, а Ірця навіть у цих неймовірних умовах, уже творила: поезію, вірші, пісні – запальні, гарячі. А пісні в неволі для дівчат – мали особливе значення. Ці пісні вони співали на повний голос на всю тайгу, на весь Сибір. Пригадується багато дуже важких моментів, як ми працювали, каторжні роботи, – розповідає Ніна Вірченко.

На заході також представили репродукції вишитих робіт Ірини Сеник, які вона подарувала своїй подрузі – голові Львівського обласного товариства політв'язнів і репресованих Ореславі Хомик.

Я маю скарб від неї. Шість подарованих мініатюрок і усі сім виданих нею книжок. Поетка, художниця-вишивальниця, дизайнерка етно-одягу, громадська діячка, героїня світу. Коли її ув'язнили вперше, вона не вміла тримати голки руках. Але відбувала ув'язнення із монахинею, котра навчила її вишивати риб’ячою кісткою і випоротими нитками з одягу. Звісно це репродукції тих робіт, відшитих бляклими нитками у тюрмі, – розповіла вона.

За словами Ореслави Хомик, ці мініатюри були на різних виставках у світі. А у Бориславі на Львівщині є музей Ірині Сеник, де можна побачити багато її вишивок.

Спогадами про Ірину Сеник поділилися учасники Росохацької групи, дисиденти з Тернопільщини Володимир та Микола Мармуси. Вони познайомились з Іриною, коли та відбувала своє друге ув’язнення. Довгий час листувались, а зустрілися лише перед тим, як Україна здобула Незалежність. Під час заходу зачитали уривки з листів братам Мармусам від Ірини у березні 1980-го року:

Дорогі мої брати! Ви мене вельми зворушили своєю щедрістю сердець і вчинків. Най Вам дорога у майбутні дні простелиться барвінком і калиною. То просто королівська посилка, від якої не зміг би відмовитись навіть старий Франц Фердинанд, хоч від розкоші п'янів. Хотіла б підняти за Ваше здоров'я і Вашу кращу долю келих вина, на жаль, із-за поганого здоров'я не можу цього зробити. Подумки випила б бочку козацького меду, настояного не пахощах степової вольниці. Прихилила б Вам окраєць нашого весняного неба, що занурюється у Дніпровському плесі. Сонця, я б налила вщерть, абисьте ніколи більше не знали гори і чорних днів.

А це уривок з листа у травні 1980-го року:

У мене, як звичайно на засланні. Лиш погода тут вельми кепська. То спека африканська, то колимський холод, як ось сьогодні. Ці коливання температури, ой як від'ємно позначаються на мому здоров'ї, – писала поетеса.

Участь у заході взяли також
молодий дослідник дисидентського руху, учень 11класу Бучацького ліцею - Микола Король;
директор Музею Митрополита Андрея Шептицького у Львові отець-доктор о. Севастьян Дмитрух;
з чудовою концертною програмою виступив хор «Заграва».

На захід прийшла переселенка з Новоазовська Любов Яворівська.

"В час війни мене вражає роль молодих жінок, які, були репресовані за свою ідею, за те, щоб Україна була вільною і незалежною", — сказала жінка.

Учасиця "Заграви" Оксана;

Я завжди захоплювалася нашими українськими жінками, їх силою духу, витривалістю і мужністю. І вкотре в цьому переконалася, побувавши на заході "Посестри". Наші політв'язні є незламні! 34 роки таборів, а пані Ірина вишивала, вірші писала, малювала. Нам показували її надбання, але мене найбільше вразили листи, які вона писала друзям. Я , направду, з захопленням слухала таку мальовничість, таке багатство слова. А ще, у хорі " Заграва", який також брав участь , виявилося, була пані Оля Цеплик, яка також була вислана з батьками в ...... Вони обнялися з пані Ніною. Це все було якось на одному подиху. Захід був пізнавальний і одночасно теплий, адже як спогади, слово чи пісня, це близьке нам і рідне. Дякую усім організаторам і причетних до цього дійства людей.

За матеріалом кореспондентки видання "Терен" Тетяни Макогон, та публікаціями в інтернеті.

Фото Ореслави Хомик