Минуло 70 років від трагічних подій
знищення у нашому краї єврейського населення - Голокосту. На підставі
матеріалів обласного державного архіву можна вести мову про те, що за роки гітлерівської
окупації Тернопільської області (1941 – 1944) від рук нацистів та їхніх
колаборантів загинуло близько 180 тисяч цивільних мешканців. Загинуло, зазнавши
перед тим нелюдських принижень та страждань. Тобто за масштабами та жорстокістю
це була чи не найбільша гуманітарна катастрофа, що сталася у краї впродовж ХХ
століття.
Місцями масових розстрілів цивільного
населення були передмістя Тернополя (с. Петриків), Чорткова, Кременця, Бережан,
Зборова, Вишнівця, Теребовлі, Копичинців, Борщова, Товстого… Поодинокі місця
поховання жертв Голокосту можна віднайти у
більшості сіл області. Десятки тисяч людей було насильно вивезено до
Белжецького та Янівського концентраційних таборів, звідки не повернувся
практично ніхто. Крім цього, у таборах для військовополонених нацисти заморили
голодом та розстріляли близько 5 тисяч осіб, переважно червоноармійців, а також
французів та італійців.
Тут слід наголосити на тому, що
переважну більшість жертв нацистів становили саме цивільні мешканці єврейської
національності. Варто також зауважити, що факт цілеспрямованого винищення людей
за національною ознакою за радянської влади був замовчуваний
подібно до того, як замовчувався Голодомор 1933 року – найбільша українська
трагедія ХХ століття. Досі у архівних матеріалах радянської доби жертви
Голокосту фігурують просто як «мирні радянські громадяни».
Але варто визнати й те, що досі, вже у незалежній
Україні, пам’ять про людей, чиє життя було відібрано лише через те, що вони
розмовляли на ідіш та ходили до синагоги, належним чином не вшанована. Час
невпинно стирає слід галицького єврейства й у історико-культурному ландшафті
краю, й у суспільній пам’яті.
Тож нещодавно у Чортківському педагогічному училищі імені
Олександра Барвінського відбулася студентська конференція, присвячена трагічним
подіям 70-річної давнини. Ініціювала її
проведення викладач світової літератури Людмила Чижишин, котра щойно пройшла
навчання на циклі семінарів
"Історія Голокосту і права людини", організованому освітньою програмою
Української Гельсінської спілки з прав людини «Розуміємо права людини» (http://edu.helsinki.org.ua) та
Українським центром Голокосту (www.holocaust.kiev.ua).
Цікаво, що студентські повідомлення
для конференції базувалися не лише на
друкованих, музейних та інтернет-джерелах. Адже їй передував етап практичних дослідницьких
робіт – нехай наразі невеличких, але здійснених молодими людьми самостійно не
лише у Чорткові, але й у місцевостях, де їхні родинні корені.
Виступаючі у обговоренні сходилися на думці, що
трагедію Голокосту в Україні варто сприймати, як невід'ємну частину нашої
національної історії. Її необхідно
вивчати та передавати з покоління у покоління, аби вона стала усвідомленим
суспільним надбанням. Аби подібні речі ніколи більше не повторилися. Врешті-решт,
знання про катастрофу Голокосту, засвоєння універсальних цінностей гуманізму та
прав людини - на основі цього нелегкого знання - конче необхідне нам,
громадянам незалежної України. Необхідне для того, аби входження нашої країни до багатонаціональної
європейської спільноти було органічним та незворотнім… Адже об’єднана Європа
постала на основі моральних та правових цінностей, що
виникли із засвоєння історичного досвіду Другої світової війни, не в останню
чергу – з досвіду Голокосту. Цінності сучасних європейців базуються насамперед
на повазі до гідності людей інших націй та віросповідань. Тож і нам для того,
аби увійти до європейського співтовариства, варто навчитися відчувати не лише
власні історичні травми, але й чужі. Втім, хіба чужою сферою є для нас
історико-культурний спадок галицького єврейства? Етносу, котрий проживав на
Галичині та Поділлі впродовж віків і був тут одним з трьох найчисельніших?...
Пам'ять про
Голокост, про мільйони людських життів, котрі у муках обірвалися у сорокових
роках, чи не найбільше необхідні майбутнім педагогам. Хочеться сподіватися, що
перші зерна такого знання та пам’яті пані Людмилою Чижишин посіяні у свідомості
своїх вихованців. Адже хоча згадана конференція
у Чорткові проходила вже після закінчення академічних занять, досить таки
стомлена студентська аудиторія демонструвала неабияку увагу. Зосереджена тиша,
яка супроводжувала доповіді, сама по собі була доволі красномовною…
На конференції були присутні викладачі
місцевих навчальних закладів, представники неурядових організацій та преси.
Вона відбулася без підтримки органів
влади, благодійних фондів, політичних партій та комерційних організацій.
Користуючись нагодою, «Гельсінська
ініціатива» підтвердила власні наміри
проведення теоретичної конференції з питань історії Голокосту в нашому краї,
яку буде приурочено до 70-х роковин знищення Чортківського гетто. Відтак
звертаємося до усіх тих, кому не байдужа ця болісна тема – у краї, в Україні та
за кордоном - з проханням надати копії документів, фотографій, публікацій,
рукописів, що допоможуть провести конференцію та створити в місцевому музеї
тематичну експозицію про події Голокосту. Для обміну інформацією просимо користуватися нашою електронною адресою [os_personal@mail.ru].
Олександр Степаненко,
ГО «Гельсінська
ініціатива-ХХІ»
Немає коментарів:
Дописати коментар