«Людину Луценка» безуспішно судять

автор: Ольга Кушнерик
джерело: Газета "Свобода" (Тернопіль)

Десятий рік поспіль ніхто не поніс відповідальності за злочин, що таврує міліцію.

Коли міліція, зціпивши зуби, змушена повідомляти про вал телефонних шахрайств за однаковим сценарієм: родич потрапив у міліцію, потрібні гроші за непритягнення до кримінальної відповідальності, постає очевидним: яка ж репутація міліції, якщо у потерпілих від шахрайств навіть не виклиає сумніву: потрапив у міліцію, треба «відкупляти». Нас запевняють про очищення міліцейських рядів, нові методи роботи… То чому люди не вірять?

Багаторічний шлейф неприхованого беззаконня та відвертої злочинності посадовців у погонах нівелюють у сприйнятті людей благі наміри правоохоронців служити по правді. У цій публікації – про один з таких непривабливих фактів з минулого, за який досі ніхто не відповів.

21 січня Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував судові рішення, які виносилися в межах області, стосовно відшкодування Ігорем Омельчуком 124 тисячі 540 гривень матеріальної шкоди, заподіяної обласному управлінню МВС України. Касаційна інстанція скерувала цю цивільну справу на новий судовий розгляд у суд першої інстанції. Але з вказівок, наведених в ухвалі, напрошується висновок: нові судові рішення навряд чи будуть на користь обласної міліції.

Можливо, люди вже й не пам’ятають, хто такий Ігор Омельчук. Був такий помічник міністра МВС у Тернопільській області - з березня 2005-го по березень 2007 року. Цю посаду запровадили за часів першого приходу Юрія Луценка у крісло головного міліціонера країни. Якщо у багатьох областях помічниками стали цивільні особи, здебільшого представники громадянського суспільства, бо ж йшлося про запровадження громадського контролю за дотриманням прав людини у міліцейських стінах, то на Тернопіллі цю посаду обійняв міліціонер Омельчук. Пригадується, помічник, як незалежний від місцевого міліцейського керівництва і напряму підпорядкований міністру Луценку, проводив прийом громадян. Хтозна, може кому й допоміг захистити свої права. А от запам’ятався зовсім іншим. Ще у 2008 році випливла на загал дуже неприємна оборудка помічника Луценка. Виявилося, що Омельчук їздив на краденій машині. І не просто їздив, а сам доклався до того, щоб у гаражі УМВСУ з’явилася викрадена у грудні 2005 року у Львові «Шкода-Октавія» сірого кольору і безслідно щезла міліцейська «Шкода-Октавія» зеленого кольору.

Викриття було доволі гучним – на той час Юрій Луценко пішов з міліцейського відомства, і діяння «його» людини уже не приховували.

Хоча, самому винуватцю це стало на заваді у професійній кар’єрі – із Тернополя, де оскандалився, перебрався до Львова, обійнявши посаду начальника у справах неповнолітніх тамтешньої обласної міліції.

Втім, з великими потугами (кажуть, що Омельчука витягували з-під криміналу, як могли,) слідство таки тривало, і у травні 2011 року навіть прес-служба Генеральної прокуратури згадала про резонансну справу, бо тоді в Тернопільському міськрайонному суді оголосили на той час уже безробітному Омельчуку обвинувальний вирок за трьома статтями Кримінального Кодексу і засудили до п’яти років позбавлення.

Початком злих помислів і вчинків слугувала аварія – у серпні 2005 році у Шумському районі Ігор Омельчук потрапляє у ДТП на закріпленій за ним, як помічником Міністра, автомашині «Шкода-Октавія», 2004 року випуску. Авто було настільки пошкоджене, що не підлягало ремонту. Втім, цього достеменно ніхто і не знає, бо посадовець переховував машину, як зазначено у згаданому вироку, на підприємствах Шумського, Збаразького районів та в Тернополі. Такими незаконними діями він позбавив можливості автогосподарство УМВСУ в Тернопільській області, як власника транспортного засобу, визначити технічний стан цього автомобіля, суму спричинених збитків, провести відновлювальний ремонт. Натомість правоохоронець придбав крадене авто «Шкода Октавія», взяв участь у підробленні номера кузова цього автомобіля та розпорядився зареєструвати його як службове авто. Згодом цю машину він використовував як службову. А от міліцейську машину розпродали на запчастини, виручені кошти пішли Омельчуку у кишеню. Цей факт підсудний заперечував, як і решту перелічених звинувачень.

Як так могло статися, що викрадена у Львові «Шкода Октавія» сірого кольору, 2004 року випуску, «зійшла» за «Шкоду Октавію» зеленого кольору, 2005 року випуску? В обласному ДАІ безперешкодно видали реєстраційні документи, хоч в автівки перебиті номери на кузові (цю підробку, звісно, «не помітили»), заплющили очі і на невідповідністі з об’ємом двигуна – моделі міліцейської і викраденої машини різнилися за цим показником. А те, що міліцейська машина була зеленою, а раптово стала сірою, теж не зворохобило, бо Омельчук надав довідку, що автівку фарбували у міліцейському гаражному господарстві. Згодом крадена, але уже міліцейська машина безпроблемно проходила і техогляди.

За таких обставин очевидним є, що злочинна оборудка з машиною не була секретом – про неї знали в міліції. Однак, як писав Шевченко, "А братія мовчить собі, витріщивши очі", так і в обласній міліції мовчали до 2008 року.

У 2011-у, як уже згадувалося, на усю країну прозвучав вирок Тернопільського міськрайсуду. Та цей постріл виявився холостим, але про це громадськість вже не повідомляли. Справу Омельчука почали спускати на гальма. Апеляційний суд області скасував вирок і скерував справу у суд першої інстанції на новий судовий розгляд. Знову – апеляційна, касаційна інстанції – і справа втретє опинилася на початку розгляду. Тут же, у Тернопільському міськрайонному суді, звільнили Омельчука від відповідальності за однією статтею Кримінального Кодексу - зловживання владою або службовим становищем, вчинені працівником правоохоронного органу, оскільки у лютому 2014 року цю норму декриміналізували (за зловживання службовим становищем свого часу засудили Тимошенко та Луценка, відтак парламент декриміналізував цю статтю як таку, яка начебто суперечить статті 19 Конвенції ООН проти корупції).

За іншими звинуваченнями справу Омельчука скерували на додаткове розслідування. Минулого тижня на мій інформаційний запит у прокуратурі області повідомили, що прокуратура оскаржила постанову Тернопільського міськрайонного суду від 15 травня 2014 року, якою кримінальну справу у частині обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ст. 290 та ст. 198 КК України, повернуто прокурору Тернопільської області для провадження досудового розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, що не може бути усунута в судовому засіданні. Апеляційний суд області залишив постанову у силі, відтак у листопаді 2014 року кримінальна справа надійшла у прокуратуру області на дорозслідування. Наразі додаткове розслідування триває.

Отже, у справі Омельчука на десятий рік після оборудок з машинами не видно кінця і невідомо ще скільки вона крутитиметься на каруселях судочинства. До речі, ще у 2011 році обласна міліція повернула законному власнику – одному львівському товариству викрадену «Шкоду Октавію» сірого кольору. А у 2012 році – заявила цивільний позов до Ігоря Омельчука про відшкодування матеріальної шкоди. Річ у тім, що у рамках судового розгляду кримінальної справи у частині вирішення цивільного позову автогосподарства УМВС України в області вирок було скасовано, а тому міліція звернулася за відшкодуванням у порядку цивільного судочинства.

Здавалося б, хоч у цьому правда взяла гору: рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 6 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду області від 25 вересня 2014 року, позов задоволено - стягнуто з Омельчука на користь автогосподарства УМВС України в області 124 540 гривень на відшкодування майнової шкоди. Але… 21 січня 2015 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ наклав табу на ці рішення, мотивуючи тим, що міліція пропустила трирічний термін позовної давності, а також те, що у справі Омельчука досі нема вироку. Цивільну справу теж розглядатимуть по-новому у суді першої інстанції.

Ось таке правосуддя… Скільки на нього витрачено державних грошей і скільки ще буде витрачено? Не хочеться вдаватися до банального, але якби на місці «людини Луценка» був би, як кажуть, простий дядько (хоч це апріорі неможливо), світло у кінці судочинного тунелю з’явилося б давним-давно.

І ще одне. Днями у зону АТО відправили чергову групу правоохоронців. Харчі для них взяли на гуртовні у борг. От би знадобилися гроші за втрачену «Шкоду Октавію»…