...
Дядя Гриша був в Тернополі тиждень, як завжди працював - збирав кошти для своїх "підшефних" батальйонів, а ще був на презентації книги про Народних героїв України. Він - один з них, і я не знаю людини, яка більше заслуговує на це звання. Довіра до дяді Гриші абсолютна, жоден політик чи жоден банк, якому віддають свої гроші, такої довіри ніколи не матиме... Людина неймовірної сили... Але... Йому потрібні ми. Я це відчула.
...
Ми зустрілися на тернопільському вокзалі. Щойно дядя Гриша був на показі фільмів в кіноклубі Docudaus UA при Тернопільській кінокомісії. Там показували фільм "Південний кордон", і дядя Гриша розказував про свою знайому - героїню цього фільму Наталю Бімбірайте, про археологічні розкопки, про південні кордони ВКЛ, які вона відкриває - я здивувалася, наскільки він обізнаний історією Херсонщини. А тут опа! - Наталя Бімбірайте вже не на екрані, а поруч. От як таке буває... Ми ж не знали, що він в Тернополі. Я б знала - принесла б книжку про Музей Спротиву, в якій закарбоване його легендарне відро (оце: https://www.khersonua.com/%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%8F... )
...
До поїзда на Запоріжжя лишалися хвилини, а дядя Гриша розказував і розказував, і не міг зупинитися. Про те, де побував за ці кілька років - на могилі Тараса Шевченка, в Гуляйполі, був вражений квітучими сакурами Ужгорода й університетом Чернівців... Про те, що йому не дуже подобається, коли роздають його номер телефону, бо потім телефонують незнайомі військові й просять дрони... а у нього є свої два батальйони, і він один не може забезпечити всіх... Про те, що у нього є прапори з підписами очільників всіх обласних центрів, а що з ними робити? вдома музей не зробиш, от дочекаюся перемоги та віддам в музей, а вони хай там придумують, що з ними робити... Я побачила людину, яка так сильно хоче ділитися, так сильно хоче все-все віддавати - емоції, враження, спогади, самого себе...
...
Але найбільше мене вразила розповідь про те, як дядя Гриша перейшов на українську мову. Мова у нього дуже красива, літературна, говорить як вчитель. А виявляється, вивчати українську він почав у 2015-му, коли був вимушений заради справи стати публічною персоною. Тоді замість підручника у нього були брошурки про гетьманів України. Каже, прочитав все, з'явився словниковий запас - а що ще треба? Українська у нас в генах. Дядя Гриша сміється: "Коли мене питають, звідки я такий взявся, звідки в мене сили, я кажу, що в мені змішалися три крові: хохлятська, бандерівська й українська - ото і є я".
В Тернополі дядя Гриша купив книгу, про яку давно мріяв - не повірите... книгу про українських гетьманів, але тепер вже красиву. А "підшефним" хлопцям будуть з тернопільського збору дрони й різні зимові штуки.
...
Чотири роки тому дядя Гриша втратив дружину, яка була йому супутницею і другом... Каже: "Мабуть, вона виконала свою місію на землі... Навчила мене робити те, що я роблю... Поставила мене на цей путь... І тому пішла. А я ще на цьому путі, і головне - дійти до перемоги, може це і є моя місія...".
"Та дай боже Вам 100 років життя і ще більше!" - кажуть тернополяни, які проводжають дядю Гришу. А в нього робляться сумні очі: "Та ні, мені головне - дожити до перемоги.. а там як буде..."
...
Мені здалося, що Херсон і "херсонськість" для дяді Гриші - це щось майже сакральне... Ми йому потрібні. Тепер всі херсонці для нього сім'я і сенс... Ох... В мене в очах сльози постійно замерзали. То й добре, не бачив ніхто.
Тепер я сильно мрію позаписувати дядю Гришу. Просто сісти десь не на вокзалі, і щоб часу вдосталь, і щоб з диктофоном - і слухати... Слухати людину, а не відомого волонтера і Народного героя, бо це похідні від того, яка він Людина.
...
Olena Afanasieva— разом з Natalya Bimbirayte та
2 іншими особами.
Немає коментарів:
Дописати коментар