Добре слово про українське кіно

мені часто задають незручні питання.
після кожного посту, у якому пишу позитивне про черговий український фільм, під постом, частіше у приваті, з'являються демони.
так я називаю цих непримиренних ботів. вони не можуть змиритися, що хтось про когось написав щось позитивне. бо то проти структури біомаси, яку вони створили і живляться її соками.

більш культурніші читають лекції про дєрєбан в українському кіно. (ніби то для когось велике відкриття?) лютіші обзивають і погрожують.
та пішли вони в дупу ці боти. але за ними стоять люди. а це вже симптоматичніше. і ці люди не можуть змиритися, що на цій землі колись минеться безлад.
їм потрібні ненависть та безлад. бо вони прекрасно всім цим маніпулюють, прикриваючись вишиванками чи пафосними гаслами про патріотизм. іноді у них здають нерви і вони видають свою російськомовність. але то таке.
це могло би тішити, якби знати, що всі україномовні розумні, але то не так.
а ці люди не можуть змиритися, що комусь подобається фільм "політ золотої мушки", що "дзідзьо" зібрав касу, а школярі на перервах цитують героїв "сторожової застави".
то зрозуміло по фразах, які вони видають: ти, що сліпий?! ти не бачиш, що цей фільм там і там не дороблений? не бачиш фальшивої гри акторів? ти оглух і не чуєш, що люди так в житті не розмовляють?
і тут починається найцікавіше.
якщо у тебе є настрій, то перелічуєш їм більше недоробок, ніж побачили вони, і люди з того боку компа починають звіріти. тоді, чому ти їх хвалиш?
перший аргумент, як атомна бомба. в "аватарі" нарахували 1100 проїздів, але то не завадило зібрати фільмові, разом з франшизою, біля 4 ярдів баксів.
не всі люди специ у технологіях кіно. більшість йде, щоби сісти з попкорном перед екраном і відпочити. і прекрасно, коли вони обирають український фільм. я бачив реально щасливі очі молоді на фільмі "тіні незабутих предків". я бачив переповнені справжнього болю очі глядачів фільму "кіборги". у тих і тих очах відзеркалювалася синергія з творцями і я був щасливий, що вона є.
зараз невеликий відступ.
колись дуже давно моя прабабця у глибокій старості зламала шийку стегна, чи як воно правильно. через це багато-багато років вона просиділа на ліжку. але я не пригадую її самітньою. завжди біля неї сидів хтось з сусідів чи родини.
і, знаєте що, коли під час бесіди хтось починав розповідати про когось щось недобре, прабабця тут же протестувала:
- нє-нє! з чорним писком не до мене!
і вже зараз, коли я сам далеко не молодий, нарешті усвідомив, чому у нашій хаті завжди було багато людей. я не думаю, що до неї бігали лише за переписами, які вона тримала у пам'яті і щедро ділилася. люди приходили за позитивом. прабабця завжди розповідала щось добре або пророкувала, що все закінчиться чимось добрим.
тому, дорогі українці, не шкодуймо одні-одним добрих слів. навіть, коли хочете сказати про щось негативне, то все одно добрими словами.
а кіно у нас буде.
воно є вже.
може у цьому десятиріччі ми ще не знімемо "аватар", але програму-мінімум виконаємо неодмінно: український кіноглядач неодмінно повернеться у кінозали на українські фільми.

Олег Ущенко