субота, 23 травня 2015 р.

ОЧИМА НОВОСПЕЧЕНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ОФІЦЕРШІ (ч.1)

Моя доля майже на 3 місяці перевзула звичні зручні кросівки на грубезні військові берци, потім зненацька дзвінко клацнула каблуками і - оппа! - ...із дружини комп'ютерника-"фрілансера" я несподівано для себе стала дружиною професійного військового офіцера! Отакий собі нежданчик.

Як інколи стають офіцерськими дружинами


Вього три тижні "лейтенантського" життя - а вже мільйон відкриттів! Людоньки, кадрова армія виявилася просто іншим Всесвітом! Мене аж розпирає поділитися враженнями та відкриттями "на грані шоку"! ...Раз на тиждень чоловік має цілодобові чергування, тож я в такі вечори спробую описати дещо цікаве з буднів "української офіцерші" - те, що вам видасться дивним чи смішним,  незрозумілим чи незвичним. Коротше, "Остапа понесло".

...А діло було так. Після майже 3-х місяців в "учебці" в якості простого мобілізованого солдата, в очікуванні відправки до АТО, моє тернопільське Кохання з нудьги озброїлося паяльником і викруткою і...з решток кількох штабних поламаних комп'ютерів народився один - але супер-пупер-апарат, під 64-бітний віндоуз-7. Коротше, мій благовірний продемонстрував усьому штабові в/ч: "Знай наших! Тернополяни forever, кияни сумно плетуться до туалету, курять там мовчки "Пріму" і не піднімають згорьованих очей!". 

А тим часом  Сам Головний Командир частини якраз навпаки: підняв очі й подивився на "простого радіотелефоніста" іншим поглядом. І нарешті (!) зацікавився його вмінням та навичками - тут мій чоловік і розповів. А коли я підвезла з дому його дипломну роботу (Львівська політехніка), то Головний Командир вихопив у нього  з рук і повіз кудись ледь не в Генштаб. 

Потім звідти приїхав інший поважний полковник [тут мене дуже свербить і тягне прибрехати про 2-3 генералів, але не стану :) ] Була довга співбесіда, атестаційні комісії, а наступного дня мій Милий "підмахнув" перший офіцерський контракт, навіть не порадившись зі мною [нечуване неподобство! Ну, цей факт я приберігаю для своїх майбутніх маніпуляцій :) ].
Тепер мій лейтенант командує групою прапорщиків-інструкторів з "електронного-чогось-там". [Тут я роблю таємничу міну пихатої офіцерської дружини, яка "береже військову таємницю": це я так приховую своє повне невігластво у високих технологіях].

Перші дні в іпостасі "пані лейтенантші"

Найголовніше! - вже майже місяць мій чоловік спить щоночі не в казармі, а в мене під боком!!! ...Отже, перебрався він з казарми додому. Того ж вечора, коли вкладалися спати, наш кіт невдоволено виматюкався, звільняючи нагріте місце на ліжку. Далі, не підбираючи котячих слів та інтонацій, по-хамськи висловив нам усе, що він про нас думає - і поплівся на старе місце на кріслі (Котисько вже встигло відвикнути від крісла, бо останні місяці я вкладала його поруч).
А тут пригадала бородатий анекдот:
- Полковникові присвоїли звання генерала. Приходить він додому, вкладається до ліжка, горнеться до дружини, а воно йому пихато каже: "Та ти, гівнюк, навіть і не мріяв ніколи, що будеш аж із ГЕНЕРАЛЬШЕЮ спати!"
 ...Не знаю, як вам, а мені цей заяложений анекдот прозвучав не тільки смішно, але й пророчо [дурень думкою багатіє? Та вже ж!]

...Невдовзі моє Кохання приперло повні руки різних ременів, берців, обмундирування, білизни та іншого військового барахла. Дали навіть зимову шапку і парадну форму двох видів! - тільки чомусь не дали білої сорочки, кашкета і білих рукавичок. Натомість наказали негайно докупити все це самому! І ще цілий список всякого-різного, щоб докупити у "Воєнторгу". За власні гроші :( Добре, що дали щось типу "підйомних".

...Коротше, вивалив він то все камуфльовано-брезентово-шкіряне на диван і в куток. І в нашій тісненькій кімнатці одразу сильно запахло чимось різко-хімічним, а ще - мабуть, мишами з військового складу. Бо Котисько на кріслі стрепенулося, наїжачило руду шерсть кинулося до того всього мілітарі-барахла і пильно його обнюхало, навіть засунуло морду в обидва берци по черзі. А потім довго гарцювало, мов оскаженілий жеребець маршала Жукова, по кімнаті, кухні й балкону, шукаючи мишей і пантруючи за віртуальними воєннними пацюками! Схоже, Котяра теж в армію пішов... А я в ту мить вчилася підшивати комірець на польове "камуфло" (нескладно, але досить оригінально).

...Кілька днів підряд увесь свій вільний час я розпихала амуніцію й обмундирування по шафах, вішаках та антресолях; кожного разу чоловік, повернувшись зі служби, шукав якусь "стрррашенно потрібну" річ, дратувався й вивертав усе на підлогу, і наступного дня я знову складала, а він опівночі знову шукав. Врешті я запропонувала йому, щоб він розклав усе сам - як йому зручно. Він так і зробив, але потім, пізніше. Йому бракувало часу, бо якраз "оформлявся". Та ще й важливенну справу треба було зробити: "обмити звання."

..."Обмивали" аж три дні. Та так, що ця "вікопомна" подія вже точно навіки увійшла в історію нашого поки ще короткого подружнього життя!
Обіцяю описати все детально, але... трохи згодом, добре? Бо зараз іду готувати своєму лейтенантові "бацилу" на вечерю. Як? - ви не знаєте, шо то є "бацила"?! Ех ви, цивілісти... Мабуть, ще й інтелігенти... І взагалі: якщо ви всі такі розумні, то чому не ходите "в ногу", строєм?! [це мій новий лексикон і спосіб спілкування]

Немає коментарів:

Дописати коментар