пʼятницю, 1 травня 2015 р.

З життєпису вчительської сім’ї Ханасів


Першого травня 2015 року наступило «Золоте весілля» у подружжя Ханаса Василя Онуфрійовича і Владики (Ханас) Марії Григорівни.
Як же вийшло так, що Василь Онуфрійович у своїх майже три четверті століття прожитих літ має загального трудового стажу 55 років, а Марія Григорівна 52 роки? Бо зростали вони у працьовитих галицьких патріотичних сім’ях.
 Ось як склалося життя у ветеранів освіти села . Василь Ханас народився 26 березня 1941 року в мальовничому селі Дубівці тодішнього Велико-Глубовецького району. Дитячі роки проходили в небезпечних жахливих умовах війни, післявоєнних страхітливих обставинах, пов’язаних зі зміною влад. Тому так болісно він співчуває тим «Дітям війни» і громадянам на окупованих теренах Донбасу.

В сім’ї було двоє допитливих хлопчаків, які добре запам’ятали знущання фашистських та червонозоряних окупантів. Ось приклади: «Німець хотів розстріляти матір, яка відмовилася копати окопи. Врятувала братова Софія Качка, син якої був вивезений у Німеччину і вона не побоялася виступити на захист своєї родички і сама відправилася на роботи від знахабнілого фашиста, пояснюючи, що у жінки двоє малолітніх дітей і їх нікому доглядати.
«Згодом маленький ковпаківець через те, що мати Василька не хотіла віддати велику хустку під сідло коней наступаючих радянських партизан, пригрозив спалити хату і розправитись з дітьми. На щастя старший командир ковпаківців почув галасливу плакучу розмову жінки і «нібито покарав» свого партизана за здирництво».
Хатина сім’ї Ханасів була придорожньою і молоденький Василь пригадує і відступаючих німців, що в березні 1944 року втікали на Броди, наступаючих радянських військ, які наступали на Тернопіль. В придорожній селянській хатині зосереджувалися працівники районного військкомату і відправляли у звільнений Збараж на збройні пункти військовослужбовців.
Малолітні хлопчаки Ханаси були допитливими, розумними дітьми. Треба було добре орієнтуватися в тодішній обстановці й мати привчає своїх дітей бути обачливими у спілкуванні з різними категоріями людей. Батька відправлено на фронт, він обслуговує воєнних (за професією кравець).
Для усіх цей період був несподіваний і можна чекати непередбачених наслідків.
В 1945 році старший брат Володимир став навчатися у першому класі школи, молодший Василь не хотів відставати і шестилітнім у вересні 1947 року вчився теж. Навчався старанно і коли у 1954 році закінчив семирічну школу за рекомендацією колишнього директора школи пелеха Петра Михайловича і вчительки Надушевич Надії Дмитрівни пропонують поступати у Кременецьке педучилище. Але вийшло по-іншому.
Старший брат, який у той період навчався у Кременецькому лісотехнікумі перекреслив професійні нахили брата Василя і подає документи у заклад, де вже навчалося декілька хлопців з села Дубівці. Переробити попередні омріяні плани молодий абітурієнт не зміг, бо і в сім’ї погодилися: де один, там і другому буде доцільно вчитися.
Успішно складає екзамени з математики, української російської мов. Як заявив викладач математики, й зав відділ лісотехнікому Зайченко М.К.: «Ханас в математике силен!».
Чотири роки Василь студіює різні науки в Кременецькому лісотехнікумі, за всі роки навчавчання одержує стипендію, захищає на відмінно диплом техніка-технолога і за розпорядженням Львівського раднаргоспу у Липні 1958 року направлений на роботу в трест «Пудожліс» Каральської АРСР.
Потяг до вчительської професії та історії не забував. Можливо на нього впливали стіни графського палацу; навчаючись у Білокриниці, де розташована була навчальна база лісо технікуму, древній замок на горі Бона, періодичні переїзди і навіть пішохідні переходи додому через Збараж, Вишневець.
Більше двох років працював Василь Ханас у лісозаготівельних організаціях Карелії, на кордонах Архангельської області спочатку десятником І категорії, згодом майстром ІІ категорії. Служив і в радянській армії у військах особливого призначення Ленінградського військового округу.
До рідної України в своє рідне село повернувся в кінці жовтня 1963 року. Хрущовський режим зобов’язував протягом місяця звільнених військовослужбовців влаштуватися на роботу або навчання. Куди заведе доля?
Є шанс вступати у військове училище, Львівський лісотехнічний інститут чи кременецький педінститут. Але фінансові проблеми сім’ї складні. Йде Василь Ханас за порадою до свого вчителя математики, директора Дубівецької школи Пелеха Петра Михайловича. Знаючи добре свого вихованця, наставник пропонує Василю Онуфрійовичу посаду вчителя трудового навчання і фізкультури.
«Готуйся до педагогічної праці, займайся самоосвітою і вступай до вчительського вузу» - каже старий вчитель та й будеш одним з перших на цій ниві вчителем села. Постійне прагнення до поглиблення знань приводить Ханаса Василя на історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту. Студентом Василь був цілеспрямованим. Наполегливим, надійним. Так здійснилася мрія його – стати вихователем і наставником для молоді, навчаючи поважати і любити історію рідного народу.
Після успішного закінчення навчання в педінституті (1971р.) продовжує викладати історію та географію в 5-8 класах, удосконалює методику викладання предметів, бере активну участь в проведені відкритих уроків на кущових і районних семінарах.
Районне керівництво призначає його у 1972 році директором школи. Біографія Василя Онуфрійовича – це історичні, краєзнавчі, педагогічні досягнення, що по праву отримали високу оцінку в Тернопільському районі та області, господарська діяльність в селі оцінена грамотами та удостоїли його на обласних та районних Дошках пошани; заслужено нагороджений медаллю «Ветеран праці». Йому цілком заслужено присвячена стаття у «Тернопільському енциклопедичному словнику». Він сам особисто підготував для ТЕС десяток гасел.
Власні історичні розвідки вимагали поліпшення матеріальної бази, розбудови приміщень школи. Господарським способом задумав директор школи Василь Онуфрійович її реконструювати, щоб була їдальня, спортзал, майстерня блок початкових класів. Знайшов підтримку з боку завідуючого Тернопільським райво Каплуна Андрія Володимировича, голови Тернопільського райвиконкому Косенка Бориса Григоровича, районного архітектора Добрянського Олега Петровича.  І хоч незначні кошти частково виділяли колгосп ім. Шевченка (голова Олексів Мирослав Миколайович) і райвно, але кожна цеглина, камінь, лісоматеріали, шифер, панелі, транспорт, крани були щоденною турботою директора школи. Він організатор, на нього – основне навантаження, з нього питають. А він трудиться й розумово і фізично. В інших селах району довгобуди шкільних приміщень, а в Дубівцях за півтора року збудовано все заплановане, впорядковано пришкільну територію, спортивний майданчик, під’їзд до школи. Добудова вдвічі більша за старий корпус.
Василь Онуфрійович, як педагог і господарник належить до тих учителів, котрі можуть бути поміж учнів і водночас над ними. Його часто можна було побачити з сільськогосподарським знаряддям на шкільній ділянці разом з учнями і на шкільному подвір’ї, коли вручну рівняли бетонні панелі, що укріплювали схили шкільної садиби або проводили періодичні благоустрої.
За вмілого координування Василя Онуфрійовича у школі реалізували Концепцію національно-патріотичного виховання, розроблену п. Хаварівським Богданом Васильовичем, з яким директор підтримував тісні педагогічні зв’язки. Як відзначав колишній завідувач Тернопільським райвно, Каплун Андрій: «Усе життя ми пам’ятаємо свого доброго вчителя. Підкреслюю – не добренького, а вимогливо доброго».
У Дубівецькій школі під керівництвом Ханаса В.О. були такі вчителі: Відмінники народної освіти Деркач Анастасія Юріївна – вчитель біології, хімії (29 квітня їй виповнюється 85 років), Петрик Євген Володимирович – вчитель фізики, технічної праці, Мац Ганна Йосипівна – вчитель української мови та літератури, Кучма Олександра Дмитрівна, Владика Марія Григорівна – вчителі початкових класів.
Під час учителювання Василь Онуфрійович поєднав свою долю з вчителькою Марією Григорівною. 1 травня 1965 року вони відсвяткували весілля і ось уже 50-та річниця їх сімейного життя – золоте.
Дружина – Марія Григорівна Владика народилася в селі Романівка Теребовлянського району 22 січня 1944 року (в історії України з 1919 – День Злуки) у багатодітній працьовитій сім’ї. Батька не було. Всі труднощі на одні материнські турботи. Наймолодша Марія навчається в Романівській семирічній школі, після її закінчення у 1958 році, продовжує навчання у СШ №1 м. Теребовлі, яку успішно закінчує у 1960 році. Через складні матеріальні умови змушена працювати у місцевому колгоспі, згодом влаштувалася на роботу в бібліотеці села. Багато читає класичної, наукової, педагогічної літератури. Мріє поступити в Чортківське педагогічне училище.  Це їй вдається і з вересня 1962 по липень 1964 року вона здобуває спеціальність учитель І-ІV класів.
По закінченню педучилища направлена у школи Зборівського району. В райвно пропонують посаду завідуючої школи на Озерянських хуторах або вчителькою початкових класів у село Дубівці. Погодилася на Дубівецьку школу й активно включилася у навчальний процес. Марія Григорівна й Василь Онуфрійович швидко здобули авторитет серед своїх колег. Працьовиті, як діти війни, що пережили трагічні періоди історії рідного краю, вони винесли уроки на все життя. Марія Григорівна таємно в своїй сім’ї розповідала про історію Романівки, про своїх земляків художників бойчуків легендарних Ярославу Музику, її сестру Ольгу, які бували в сім’ї Владиків, про тітку Стрибіцьку, Яворську (в котрих зберігалась підпільна література). Про них згадувала мама Варвара Владика лише пошепки і дуже законспіровано. Адже в сім’ї були активні члени ОУН на чолі з Ярославою Стецько: Мірко Думанський, родини Коралів, Свердлових, Куликів, які перебували під пильним наглядом НКВС.
Працюючи у Дубівецькій восьмирічній школі Марія Григорівна прагне вдосконалювати навчальний процес у школі, для підвищення кваліфікації навчається заочно протягом 1973-1978рр. в Івано-Франківському педагогічному інституті ім.В.Стефаника по спеціальності педагогіка і методика початкового навчання. Вона ґрунтовно володіє ефективними формами і методами навчання, бере активну участь у роботі районних та міжшкільних методобєднань, тривало очолює творчу групу вчителів початкових класів району, поширює свій досвід серед учителів області, республіки. Їй присвоєно звання «Відмінник народної освіти УРСР», згодом звання «старший учитель (наказ МО №246 від 3.07.1981р.), а з 1988 по 2010рр. вона «вчитель-методист».
За період праці в Дубівецькій восьмирічній, згодом загальноосвітній І-ІІ ступенів школі, Марія Григорівна активізувала учнівські колективи початкових класів, а й громадську діяльність педколективу, активу села. Спільно із завідувачем сільським клубом Редьквою Петром Андрійовичем організовує драмгурток, учасники якого щоквартально виступали на сільських сценах клубів сіл Дубівці, Ігровиця, Стегніковець, Добривід, Чумалів, Івачових.
Життєдайна, чарівна вчителька Марія Григорівна зуміла з часів перебудови, незалежних років України навчити всіх учнів школи старовинних козацьких, стрілецьких, повстанських пісень, зібраних нею у своїх та навколишніх селах.
Ханас Марія Григорівна і в церковному і духовному житті села відмінний активіст. Вона ще в 1988 році створює церковний хор. Саме за її сценаріями в церкві св..Архієпископа Михаїла громади сіл зустрічають митрополитів Володимира Боднарчука (1992р.), Мефодія (2006р.).
Постійно обирається депутатом сільської ради. З її ініціативи за проектом шкільної адміністрації, яку затвердили в районі, від водонапірної башти прокладають водопроводи до більш як половини господарств селян – дубівчан. Є вода цілюща з екологічних дубівецьких водних джерел, потрібно ще прокласти дороги, газопроводи по сільських вулицях. І в цьому частка активності депутата Ханас М.Г.
Ханас Василь Онуфрійович і його дружина Марія Григорівна в Дубівецькій школі працювали відповідно 46 і 49 років; навчали і виховали майже тисячу учнів, які нині після закінчення вищих та середніх навчальних класів працюють у багатьох сферах повсякденного життя не лише на Тернопільщині, а й Європи, Америки.
Вони пишаються своїми вихованцями. Серед них є два доктори наук: Висоцький Ігор Юрієвич, Каплун Андрій Володимирович, заслужені працівники сільського господарства: Волошин Петро Зіновійович, Боднарчук Надія Іванівна, Зарічна Оксана Петрівна, заслужений архітектор України: Сеник Яким Васильович, заслужений лікар України Висоцький Олег Юрійович.
Вибрали професію вчителя початкових класів.
·         11 випускників – послідовників Марії Григорівни,
·         9 здобули спеціальності вчителів історії, правознавства, географії; одержали другу професію працівника органів державного правління, за рекомендаціями директора школи Ханаса В.О.
·         Десятки випускників працюють інженерами, бухгалтерами, економістами, медиками, вчителями.
·          Є і викладачі вишів, журналісти, краєзнавці,
·         знаючі спеціалісти, патріоти рідного краю
Вдумаємося в гімн села «Шануймо Дубівці»
(Автор Іван Григорович Каплун)
-          «Шануймо нашу неньку Україну
За шум лісів, за лагідність берегів,
Шануймо нашу мову солов’їну,
Наших батьків і наших матерів.
І ще завжди шануймо правду щиру,
Як змалечку наказували нам.
Шануймо нашу українську віру,
Що в кожному в душі будує храм.
Шануймо також мудрості науку,
Як перший вчитель нам колись велів,
Шануйте розум і шануйте руки
Найкращих в світі наших вчителів.
А не дай Боже, час важкий настане,
Ми станем всі – старенькі й малі,
Гуртуймося бо ми – односельчани
На Дубівецькій виросли землі.

Ми пишаємося що серед тих, хто воює сьогодні за незалежність і цілісність України є і наші випускники, зокрема, Микола Музика служить у батальйоні АТО, що знаходиться між селами Троянське і Луганське.
Уніят Андрій Данилович інструктує десантників на Яворівському полігоні, а окремі військовослужбовці служать у Збройних силах України.
У сім’ї Ханасів двоє синів – Володимир, Віктор здобули по дві вищих освіти, одружені невістки Валентина та Інна, всі працюють, виховують дітей: Василя, Людмилу, які вже мають професії і продовжують навчання. Найменший син Віктора й Інни – Стефан школяр, активно займається спортом, зокрема карате, (призер м. Києва у своїй віковій категорії)
В ці дні на лаві сидять сиві пенсіонери біля хати.

І дивляться в небесну далечінь
Задумалися, бо є про що згадати:
Немало пережито і знають, що по чім.
Усе в селі – школа, хата і господар
То праця рук невтомних, золотих
Трудились наче вихідці з народу
Для всіх нащадків – земляків своїх.
Усе було в житті – і радості, і біди
І мед солодкий і гіркий полин,
Нехай буде тепер найменше кривди.
А більше гарних, щасливих хвилин.
Колеги по роботі, випускники, діти внуки, вся родина щиро вітають дорогих Ювілярів із Золотим весіллям». Радості, щастя, добра бажають. Будьте здорові завжди і веселі Василе Онуфрійович та Марія Григорівна Ханаси.
У цей весняний світний день – 1 травня
Прийміть вітання наші щирі
Нехай тече ваше життя
У благодаті, щасті, щасті, спокої і мирі
Хай Матір Божа Вас оберігає, Ісус Христос здоров’я посилає

На многії і благії літа. 
Світлини Миколи Прокопова

3 коментарі:

  1. Достойная , красивая жизнь !! дай БОГ ВАМ Здоровья и счастья на многие лета !!

    ВідповістиВидалити
  2. Вельмишановне панство, сім'я Ханасів! Вибачте, що турбую Вас.Я знаходжуся вКазахстані.Тут у мене є друг, який служив колись в Південній групі Військ в Угорщині. Разом з ним служив Віктор Ханас із Тернопільщини.На Вашійсвітлині він побачив Вашого сина Віктора, який дуже подібний до його друга. Хоче з ним поспілкуватися. Якщо Ваш Віктор служив у в Угорщині, то привіт йому від Еріка з Алмати.Якщо він бажає з ним звязатися, хай повідомить номер телефону на який можна подзонити. А, якщо ні, то прошу мене вибачити за турботу.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Хай! Це Віктор Ханас. Ми служили з Еріком в ЮГВ. Я теж його шукаю. Моя пошта : oporavv@gmail.com Напишіть

      Видалити