15 жовтня 2015 року екіпажі волонтерської групи «Схід та Захід єдині»
розвезли необхідну допомогу нашим військам аж від Костянтинівки до Станиці
Луганської.
Хто і коли виміряє весь кілометраж зроблений волонтерами у цьому
військовому протистоянні...
Від ранку 15 жовтня волонтери групи пройшли за день двома автомобілями з
волонтерською допомогою відтинок маршу що співрозмірний пів тижневому переходу
військ епохи козацтва, або двохденним форсованим маршам кавалерії часів
Наполеона Бонапарта. Ну а в Другу світову за світловий день це було під силу
тільки добре підготовленим бронетанковим з’єднанням Вермахту на початковому
етапі, або підрозділам видатних
танкістів (українців за походженням) Рибалка та Лелюшенка у заключних операціях
1944 року Радянської армії.
З моменту підготовки маршу за задумом наших координаторів Едуарда
Хатмулліна, Василя Конька, Володимира Каніщева потрібно було в найкоротший
термін світлового дня «махнути» аж до крайнього підрозділу що є під нашою
опікою в районі за Станицею Луганською «по ходу» доставивши допомогу до тих
відділів що дислокуються по напрямку руху включно в Лисичанську,
Сєвєродонецьку, Щасті і дальше на південий схід аж до «станички».
Місця у волонтерських екіпажах наших машин зайняли: Едуард Хатмуллін,
Володимир Каніщев, Ігор Крочак на легкій вантажівці, а в славнозвісному нашому
«бусику Балу» Сергій Лукавий та Степан Ладан.
З собою в дорогу ми завантажили на
автомобілі: картоплю, цибулю, мінеральну воду, тушонку «Козацьку» (Шумського
виробництва), домашні закрутки (консервацію, варення), горох, побутову хімію що
вкрай потрібна на позиціях, теплі речі (светри, термо-білизну), військові
бушлати «натівських» та українських зразків, військове спорядження (амуніцію та
чохли, наплічники), маскувальний костюм до снайперського комплексу «Кікімора»
(воготовлення молодіжного Тернопільського об’єднання «Майбутнє України»), маскувальні
сітки на бронетехніку київських волонтерів, військові однострої осінньо-зимових
зразків, утеплені (ватні) штани для танкістів, тактичне взуття, оптичні прибори
та багато чого іншого. Загалом перелік дуже широкий, а як же інакше. Едуард
Хатмуллін, Василь Конько та й Володимир Каніщев постійно тримають зв’язок з
нашими бійцями тому достеменно знають що, кому і скільки чого потрібно. Едуард
компонує постачання завше комплексно. Ми навіть в кузові вантажівки і бусика
завжди розфасовуємо все зазделегідь по «віділенням блокам», на кожний підрозділ
і блок-пост окремо («всього потроху» так би мовити). На «передок» ж їдемо.
Цього разу нас чекали наші побратими та друзі, тернополянин Андрій Нищота з 44-ї бригади зі
своїми хлопцями. Сашко на позивний «Балу» з 15-го окремого гірсько-піхотного
бату і командир однієї з рот «Малахіт». Він також з героїчної 128-ї
гірсько-піхотної Туркестансько-Закарпатської, а на мою думку вона вже тепер більше
відома як «Дебальцівська». Ми знайомі з Олександром на позивний «Балу» ще з
«Дебальцівської оборони зими 2015-го». Побували того дня ми і на багатьох інших
позиціях та точках. Солдатське спасибі нашим помічникам та благодійникам та
автографи на прапорах групи висловили та написали воїни 93-ї, 57-ї, 128-ї
бригади. У 128-й наш захисник з позивним «Батя» навіть одягнув костюм
«Кікімора» і продемонстрував його «маскувальність» на місцевості, а в 92-й
бригаді механік водій танку Олександр Ісаченко з цього з’єднання так сподобав
собі логотип нашого шеврону що ми подарували йому наклейку яку він одразу ж приліпив
до свого «бойового залізного коня» танка. Батальйону «Полтава» та
прикордонникам регіонального управління як завжди сподобалась наша «тушонка
Козацька». За день на Покрову і з 15 по 17 жовтня наші екіпажі знову «накрутили
на свої колеса» цифру кілометражу тільки по фронтовим дорогам поза тисячу з
лишнім кілометрів.
Дещо з побаченого мене сильно вразило і трохи збентежило. Так на позиціях
(не буду конкретизувати на радість ворогу точну дислокацію), нові довготривалі
вогневі точки («ДОТи») що так «розрекламовані» по телебаченню не мають
достатньо продуманих в інженерному відношенні в приміненні до складок
місцевості, розтащувань та секторів. Звичайно що мій рівень військової освіти
не є високим в інженерно-фортифікаціїному відношенні, але навіть він є
достатнім щоб зрозуміти, що такі питання ліній оборони, потрібно ретельніше
продумувати. Ну який хід сполучення траншеї (окопу), може бути глибиною трохи
більшим двох метрів, а висота бруствера 30 сантиметрів... Тим паче що це
підтверджують командири і бійці з бойовим досвідом з якими довелося
спілкуватися. Напевне контроль за використанням коштів та розкладки
конфігурації на місцевості на побудову отаких українських «Ліній Мажино» з боку
експертного середовища фахових військових повинен бути раціональнішим та скрупульознішим.
Одним словом армію і всі її інструкції потрібно оновлювати та реформувати
враховуючи досвід війни на Донбасі, та контролювати, контролювати і ще раз
контролювати хід земляних робіт. В вік високоточної протитанкової зброї та
боєприпасів до неї, а також того рівня артилерії яку московський «воєнторг» надав
нашому противнику, довготривалі бетонні фортифікаційні споруди мають бути більш
продуманими та раціональнішими. Це моє тверде переконання. А солдати
висловлюють свою думку з вживанням «доброї нецензурної фронтової лексики» з
приводу такої глибини окопів…
Ну а тепер про приємне. Отримали на цей раз і ми подарунки від бійців. Командир
з позивним «Малахіт» сам власноручно прикрутив до нашого легендарного «бусика
Балу» зеркало заднього виду на замін нашого поламаного (яке в нього було в
запасі для авто зі свого відділу), така вже взаємодопомога між бійцями та
волонтерами. І ще як завжди хлопці його підрозділу поділились надлишком згущеного
молока для діточок з дитсадків якими наша група опікується.
Пізнім вечором ми об’їхали усі позиції на яких запланували побувати. В одному
місці навіть у бінокль спостерігали ворожі позиції до яких було не так вже і
далеко. На зворотньому шляху Едуард Хатмуллін допоміг ще одному бійцю з 128-ї
бригади якнайшвидше виїхати зі Станиці Луганської до більшого розгалуження
доріг щоби потрапити додому у заслужену офіційну відпустку з передової на
Херсонщину. Степан Ладан одному з воїнів подарував своє власне тактичне взуття
оскільки всі комплекти що ми взяли із собою на той момент ми вже роздали. Як
знають наші постійні читачі так також неодноразово вже робили і Василь Конько,
і Едуард Хатмуллін. Добра традиція штука гідна для наслідування. А дорогою до
нашої бази ми спостерігали прекрасний захід сонця на Донбасівській Україні і
вечірню мирну тишу. Чи надовго...Скоріше б хотілось щоб назавжди…
Ігор
Крочак, прес-секретар волонтерської групи ГО «Схід та Захід єдині» (фото автора)
17 жовтня 2015 року
P.S. 16 жовтня 2015 року в Костянтинівці і
Краматорську передаємо землякам посилки з дому. А ще на шляху додому на
Тернопілля ми як завжди підвозимо бійця земляка до Кременця у відпустку з
фронту, це вже стиль та традиція групи. Вільне місце в нашому автомобілі ми
завжди готові надати нашим захисникам. В містечку Чутово це по дорозі з Харкова
на Київ є чудове кафе «Шарм» де чарівна господиня Надя годує наших бійців що
їдуть у відпустку чи на фронт безкоштовно. Ми спеціально для цієї цілі передали
їй за порадою Василя Конька та Едуарда Хатмулліна трохи нашої тушонки,
мінеральної води та домашніх консервацій. Причому робимо ми це вже не вперше.
Як каже Василь не розмовами а ділом, справжній волонтер робить та підтверджує справу.
Немає коментарів:
Дописати коментар