Фільм "Черкаси" у Тернополі

За сприяння Тернопільської кінокомісії, яку очолює голова Асоціації кінокомісій України Леонід Бицюра, у Тернопільському приміщенні «Палацу кіно» відбувся прем»єрний показ pежисеpськoї веpсії воєнної екшен-драми «Черкаси». Це дебютна робота молодого режисера, черкащанина Тимура Ященка і перший повнометражний кінопроєкт, присвячений Військово-морським силам України. Тернопільським глядачам, серед яких були військовослужбовці 44-ої окремої артилерійської бригади, що дислокується у Тернополі, фільм представляли продюсерки Іpина Клименкo та Маpта Лoтиш і головний консультант фільму, справжній командир тральщика «Черкаси» – тернополянин Юрій Федаш.
Він ще юнаком поїхав у Крим навчатися, потім лишився на службі. Любов до моря ,за його словами, почалася від любові до Тернопільського ставу. Під час подій 2014-го року, анексії Криму , корабель у водах Чорного моря залишив останнім – як і належить командирові. Нині капітан 2 рангу служить у штабі Командування Військово-морських сил в Одесі. За особисту мужність, вірність військовій присязі під час подій у Криму, офіцер, якому цьогоріч виповнюється 40 років, нагороджений орденом Данила Галицького. На перегляді фільму родину капітана глядачі вітали аплодисментами. На екрані образ командира «Черкас» втілив Роман Семісал – актор театру і кіно, учасник Антитерористичної операції, виконавець однієї з ролей у фільмі «Кіборги» режисера Ахтема Сеітаблаєва. Під тральщик "Черкаси", який залишився в Криму, для фільму загримували буксир українського флоту "Корець".

- Хоча справжні «Черкаси» були, звісно, більш бойовим кораблем, більш грізним, – зазначив Юрій Федаш після перегдяду кінороботи, порівнюючи відзнятий фільм і реальність тогочасного корабля. Тральщик, як пояснив Юрій Федаш, розчищає море від мін. У радянських військових газетах їх патетично називали "орачі моря". Бо ці кораблі справді ніби переорюють море, звільняючи його від мін. Є на ньому й озброєння. Але немає ніяких ракет, якими можна було б вдарити по супротивнику.Зате протикорабельні ракети були у російських учасників захоплення Криму. Хоча вони їх ховали так само, як і свої російські нашивки та знаки розрізнення на формі. Такі собі «нашихнема» - ввічливі люди. І саме росіяни вдарили по тральщику "Черкаси", який вперто не хотів здаватися.

Тонко прописана сюжетна лінія, яка збігається з подіями в Донузлаві 2014 року. У той час, коли екіпаж тральщика проходив навчання, президент Янукович втік з України. Почалася окупація Кримського півострову. Корабель повертається на базу, але порт уже втрачений. Всі інші кораблі здалися. Не треба було чекати наказу про вихід в Одесу, треба було діяти, шкодує командир. Але вже це нездійсненне. Росіяни, щоб не дати українським кораблям вийти з бухти, притягли із Севастополя старий списаний корабель і заблокували вихід у море.

Командир Юрій Федаш відправив на берег неблагонадійних, які вирішили пристати на пропозиції російських агітаторів послужити «во славу Росії». Ми знаємо вже, що потім їм всім присвоїли тавро: «склонєн к ізмєнє».Але це буде потім.

-Фраза «Черкаси» будуть чинити опір», яку промовляє у фільмі командир корабля, – вигадана, -каже Юрій Федаш. -Я дав своїй команді п’ять хвилин на роздуми: хто готовий чинити спротив, мав перейти на лівий борт, інші – на правий, – згадує офіцер. З 65 членів екіпажу «Черкас» на бік росіян перейшли 12, у тому числі старший помічник і штурман. Фраза ж стала ключовою у фільмі.

Тоді на борту залишилися лише найвідданіші Україні. Серед них був старшина 2 статті Михайло Воскобойнік з Павлограда. Йому було двадцять. Через шість років після цієї епопеї в Донузлаві він знявся в цьому фільмі фактично про себе.

Це він з розбігу ефектно кидається з палуби ніби в море. А насправді це був стрибок на затоплений росіянами корабель. Українці хотіли відтягнути іржавий корпус і пробитися у відкрите море. Воскобойнік добровільно погодився на цей карколомний трюк, щоб зачепити швартові кінці з тральщика. В одному з інтерв»ю хлопець казав, що відчував тоді, не в кіношому житті, страх,що не зможе повернутися на свій корабель ,але треба було спробувати. На березі насправді висадилися російські снайпери, кулеметники. Хотілося тоді, якщо смерті, то швидкої. Ця напруга віддала болем і у фільмі. "Черкаси" не змогли розчистити собі шлях. Ні першого разу, ні іншого, коли тральщик намагався вже просто протиснутися між затопленими корпусами і наразився на буксир російського флоту. Останній штурм тральщика тривав дві години. Екіпаж захопили. У фільмі все це є: несамовите ревіння двигунів російських катерів, гуркіт вертольотів, які коршунами зависали над палубою, і коловороти брандспойтів, чи не єдиної зброї українського екіпажу.

- Цей епізод , коли росіяни відкривають вогонь по кораблю, а наші в цей момент на палубі, не правдивий. Насправді команда в такий момент була в укритті. Хоча вогонь по нас дійсно відкривали, ми у відповідь стріляли й кидали гранати. Коли на кораблі вийшло з ладу кермо, захоплення було справою часу, – розповів Юрій Федаш.

У фільмі цей момент режисер показав образно. У двигун, серце корабля , заливають відрами цементний розчин, а черговий моряк чинить спротив наказу командира, ніби сам корабель не хоче цього насилля. Дуже яскрава сцена. Хоч Юрій Федаш і каже, що такого не було, але фільм художній. Хоч зізнаюся, мене не залишало враження, що я дивлюся документальну стрічку, наскільки природньо, щиро , без напруження, показано шматок життя сільських хлопців, умов їхньої служби, життя на кораблі, які ввібрали в себе і наші хвилювання того періоду.

-У фільм є сцени присвячені кримським татарам. Відчували насправді їхню допомогу?- запитую у Юрія Федаша.

-Я наголошував, що допомогу кримських татар треба максимально висвітлити у стрічці. Вони допомагали нам цілими кримськотатарськими громадами, привозили продукти, питну воду, розповідали про ситуацію на березі. Це було дуже важливо на той момент, коли корабель був оточений ворогом та покинутий на самого себе.Ми ж тоді кілька тижнів маневрували в Кримському озері Донузлав.

Фільм бере за живе і довго не відпускє. Більшість екранного часу ми проводимо разом із героями у замкненому просторі корабля. Тому головною була акторська гра на крупний план. Матроси з цим справилися, спонукаючи і нас , глядачів, стати частиною громади, яка живе з кораблем одним життям. Від безвиході, зради і невизначеності хотілося кричати. Повертаючись у реальність, глибше усвідомлюєш той виток історії, який кардинально змінив наше життя на «до» і «після». Доля тральщика – типова доля нашого народу, ошуканого, наляканого, тоді морально не готового воювати з підступними братами-загарбниками. У фільмі , як на мене, головний герой - заголовний, тральщик «Черкаси» і його доля. Фільм знімали в районі Очаківського порту , де до березня 2014 року дислокувалась Південна військово-морська база ВМС України. До фільмування бойових сцен були залучені армійська авіація й спецпризначенці. Тут співвідношення мов згідно із законодавством. У 2014 році не поспішали вчити українську, тому суржик, російська, українська. Це об'єктивно показує сучасний мовний стан українського флоту .Творці фільму не побоялися напряму критикувати українську армію й не заплющили очі на проблеми, про існування яких усі знають, але про які не прийнято говорити чи показувати їх в кіно. Це і харчуваня, і нічне навчання, і молодняк, яким дірки затикають. Фільм не без нецензурної лексики, бо чоловіки переживали нелегкий період і без цього атрибуту не було б правдивості діалогів військових. Це дорослий фільм. Тим, у кого негаразди із сприйняттям батальних сцен і сцен насилля, не рекомендую. Фільм не вчить, не нав»язує ідею спротиву, показового героїзму чи військового й патріотичного пафосу, не втягує у глибинну історію півострова .Він показує те, що трапилося з легендарним кораблем, який не скорився. А ще спонукає самих глядачів шукати відповіді на поставлені фільмом питання, залишає простір для співтворчості. Висновок у мене напросився один: що той, хто сильніший, грошовитіший, той дозволить собі вирішувати долю не лише окремої людини, суденця, а й цілої країни, нації. Йому треба чинити опір, добро і справедливість мусить бути з кулаками. Хлопці з тральщика «Черкаси» з наших сіл, із загостреним відчуттям справедливості не змогли вберегти корабель, але зберегли себе. Навіть якби весь екіпаж знавіснілі «зелені чоловічки» потопили, моряки зберегли б себе, бо присягу на вірність Україні не порушили. Своє завдання - емоційно та чесно розповісти про те, що відбувалось у 2014 році, про те, як відбувалась анексія Криму кінострічка виконала.

-Нам сподобався цей фільм, — сказав консультант Юрій Федаш. - І хоч в сюжеті є значні відмінності від того, як усе відбувалося насправді, він правдивий за духом . Прикро, що на початку фільму наш екіпаж показали досить критично, незгуртованим аж до початку військової агресії Росії, хоч ми були колективом з самого початку і ніякого «куріння в каютах» не було. Мені показали уже наполовину відзнятий матеріал, тому щось виправити уже не було можливості. Але загалом у стрічці правдиво відтворено фон, на якому відбувалися сумнозвісні події. Творці кінострічки дуже добре передали наш тодішній настрій: ми не прагнули бути героями, ми просто старалися чинити по совісті, не зрадити країну.

Легкого і тріумфального поглинання Московією українських земель з використанням шокової ситуації , як вони люблять казати «без жодного пострілу » , далі Криму не відбулося. Волонтери, добровольці, військові, всі проукраїнські сили стали на захист Донбасу. Такі фільми поповнюють українську мистецьку скрабницю духовної зброї, що має протистояти російській експансії.

Загальний бюджет фільму - 40 мільйонів гривень, з яких підтримка Держкіно — 17,3 мільйона. Фільм підтримали ВМС ЗС України, меценати.

Людмила Островська

На світлині Володимира Ханаса Юрій Федаш робить запис  Літопис Тернополя