1084 кілометри – довжина спільного кордону суверенної Білорусі та України. "1084. На межі» – другий в Україні фестиваль, ініційований білоруською діаспорою з метою створення майданчика для обговорення болючих питань та стосунків між двома народами. Покази та заходи в Україні вже відбулися у Луцьку, Одесі, Києві, Львові, Бучі, Ірпені.
У рамках фестивалю тернополяни та гості міста переглянули короткометражний фільм-спостереження Андрія Кутили «Водохреще», знятий за 36 днів до війни; фільми про померлого в білоруській в'язниці політв'язня і художника Алеся Пушкіна, «Білоруський вальс» Анджея Фідика та «Нове небо над новою країною: Прогулки с Пушкіним» Ольги Прусак та фільм Анни Бадяки та Олександра Міхалковича «Батьківщина» про механізм страху та жорстокості, за допомогою якого білоруська влада контролює населення.
Також під час фестивалю відбувся круглий стіл волонтерських організацій Тернополя «Волонтерський рух — виклики сучасності» та дискусія «Документальне кіно та майбутнє українсько-білоруських відносин»
Своїми думками поділилися організатори і гості фестивалю в Тернополі.
Ярина Жукорська, завідувач кафедри міжнародного права та міграційної політики ЗУНУ:«Сучасній молоді потрібно розуміти те, що в державі з авторитарним режимом не просто обмежена свобода – її немає. І вийти на вулиці білоруси дійсно просто не можуть. А як влучно зауважила пані Тетяна Гацура-Яворська, директор фестивалю «1084. На межі», диктатура в Білорусі не постала за один день. І майбутнє покоління повинно це розуміти, бо якщо ти не стикався із загрозою, інколи складно розпізнати перші її кроки».
Андрей Мядзвєдзєв - журналіст, представник правозахисного центру "Вясна""Багато хто розуміє і значність нашої національної ідентичності, насамперед мови для боротьби не лише з диктаторським режимом, але і з агресивним сусідом, завдяки якому і тримається диктатура в Білорусі. Приємно, що українці знають про участь білорусів в змаганні України проти російської агресії. На жаль, нам знову не вистачило часу, щоб обговорити все, що хотілося, щоб відповісти на всі запитання, які мали учасники. Але саме це дає надію на протяг розмови та співпраці"
«У організаторів білоруських кінопоказів в Україні завжди виникає питання: «Чи були незадоволені відвідувачі?». Так, були. Але мені важливо відзначити не тільки те, що це очікувано і «нормально», а й те, що такі глядачі для нас не менш цінні, ніж «білорусофіли» (а їх було навіть більше), – резюмує підсумки в. другий сезон фестивалю, його керівник Тетяна Гацура - Яворська. – Від самого початку фестиваль задумувався як майданчик для спілкування білорусів та українців після повномасштабної навали – чи не в найважчий період відносин між народами за всю історію сусідства. Перехід на новий етап можливий лише тоді, коли всі ті українці, які вважають нас «окупантами», зможуть поставити запитання, почути відповіді, побачити зв’язок між диктатурою та порушенням своїх кордонів, а також відчути наші емоції. Тож кожен обурений глядач сьогодні – наш однодумець завтра. А ми працюємо на завтра».
«Дуже важливо, що фільми білоруських режисерів, твори митців представлені білорусами. Це має велике значення і символічне наповнення. Адже якщо ми говоримо «на межі» – то насправді ми і опозиційні білоруси зараз на кількох кордонах. І водночас ми разом на одній межі. З диктаторською-країною-потворою, яка не дає спокою ні білорусам, ні українцям, і постійно намагається змінити межі на свою користь. Навіть всупереч здоровому глузду. А інформаційна війна взагалі не має меж та кордонів. Тому всі ініціативи, як-от фестиваль "1084. На межі" чи будь-які інші громадські, мистецькі та волонтерські заходи – це перспектива майбутніх добросусідських відносин між незалежною Україною та незалежною Білоруссю», – стверджує Володимир Ханас, голова Тернопільської кінокомісії, яка стала партнером і співорганізатором подій в Тернополі.
Світлини Радыё Ўнэт
Немає коментарів:
Дописати коментар