вівторок, 1 січня 2019 р.

Про переклади Юрка Матевощука

 

«Колись це буде країна, якою тектимуть молоко і мед!»

Ти колись бачив, як акуратно витягають із сумки власні книжки? О! Чоловіче! То ціла картина! В такі моменти здається, що зараз зупиниться і потемніє небо, із рюкзака вискочить якась міфічна істота і всіх геть чисто покусає, ну або пооблизує)). Здається, що зараз він почне із нею говорити, як Ґолум із Володаря перстнів. Згодом на обличчі з’являється задоволено-одержима посмішка… Чистої води фєтішизм)). Но добрий! Він бере її до рук так акуратно, що аж страшно приймати. В такі моменти головне не натупити. Людина дає тобі найдорожчу у цю хвилину річ. Вона віддає тобі частину свого часу. Розумієш?
23 падолиста 2020 року. Понеділок. Юрко стояв неподалік камениці Стахевича. Вона світилася на сірому фоні вулиць Тернополя, як весняна кульбаба. Він щасливо курив "табакерку" і мудрував собі нові плани на життя. Бачити щасливих людей завжди приємно. Вони роблять посеред нас світло, і це надає більшого сенсу всьому, що їх оточує.
Говорити про
Юрій Матевощук
можна словами його перекладів, бо цього дня я отримав у подарунок нове дітище «Щоденник антигероя. Сад пана Нічке». Він звісно може «розказувати», що не пасує підписувати переклади, але шо таке проживати чужі життя я в курсі.
Переклад це не просто заміна слів із однієї мови на іншу. Перекладаючи ти повинен розуміти та відчувати контекст. Хочеш ти цього чи ні, але мимоволі проживаєш життя тих людей, спогадами про яких діляться у книзі. Написати щось від себе в сотні разів простіше, ніж інтерпретувати чужі думки. Ця робота великого вартУє!
Корнель Філіпович – Тернополянин, вроджений в 1913 році. Напевне, поляки писали би це слово саме із великої букви (згадую книги Бліхарського). І мені, зізнаюся, часто плявдує таке «дитяче», але горде ставлення до Своїх. Донедавна це ім’я було для мене таке ж невідоме, як і десятки інших. Але то вже друга книга, переклад якої із задоволенням читаю у виконанні Юрка.
Саме в 1913 році на вулиці Хмельницького посвятили колійові будинки-близьнюки. На сучасному бульварі Шевченка звели файну оздоблену криницю із статуєю богині Гери. Того року у Тернополі дав концерт видатний піаніст Артур Рубінштейн, відкрили Подільський Регіональний музей (Шевченка, 1), і ше сталася купа цікавих для історії міста подій…
Але нас буде цікавити лише поява на світ Корнеля Філіповича і переклад Юрка Матевощука.
Ця книжка мені сподобалася із перших хвилин. Зручний формат, кремовий попір, кльова верстка, яка змушує тебе читати усі наступні сторінки. Усе робилося із великим чуттям.
Читається дуже легко, хоча теми складі і для мене, на жаль, дуже зрозумілі. Погляд «маленької людини» на війну, стосунки, побут… Всюди купа влучних уточнень. Можу лиш уявити, скільки часу пішло на те, щоб все зібрати до купи, вказати примітки…
Зроблена дуже велика робота, і я щиро тішуся, що вона має стосунок до Тернополя.
Не хочу спойлерити зміст, але процитую пару фрагментів-слів, які мене зачепити.
******
Звірі в ганьчір’ї. Сукня в білий горошок, скривлений рот і чорна пляма під носом. Карабін у хустці. Фольксдойчери. Незабаром впала Варшава. Сотлис. З ними розтане їхнє геройство. Його свіжий мундир пахнув військовим складом. Знову мала повторитися історії усіх довготривалих війн, де багато чого мало осісти поза часом. Виглядає природно та дико, наче кіт. Уся моя вина полягала в тому, що я мав на меті врятувати свою шкуру.
І ще десятки крилатих висловів, які на довго осідають у пам’яті.
*********
На останок скажу, що тішуся тим, що знаю Матевощука. Він робить дуже круті проекти, які, безумовно, вартують йому часу та здоров’я. Якщо ви придбайте у нього книгу, то на пару днів точно забудете про віруси та побутові проблеми, і поринете в інший світ, який не залишить вас байдужим.

Немає коментарів:

Дописати коментар