Подібною є легенда, з якої дізнаємося, що давним-давно на землях села Золота Слобода на Козівщині було місто Краснопіль, у центрі якого, стояла велика церква. Та якось на Великдень, який припав того року на Благовіщення, вона провалилася.
Однак легенди нехай залишаються легендами, а історія Тернопілля багата фактами про переміщення храмів. Не всі населені пункти мали змогу побудувати власні церкви. У давнину їх зводили здебільшого з дерева. Через стихійні лиха багато з них руйнувалося, а коштів на відбудову не вистачало. Тому сільські громади змушені були просити допомогу в сусідів, які вже спорудили муровані церкви, а дерев’яні не використовували. Отож їх розбирали або цілими перевозили в інші села.
Скажімо, на Бережанщині, у Жукові, 1803-го постала дерев’яна церква Івана Богослова, яку перевезли із Нараєва. Нині в Жукові діє мурована церква Св. Апостола Івана Богослова, зведена у 2001 році. У селі Рекшин 1773 року спорудили дерев’яну церкву, яку перевезли із Вербова, що теж на Бережанщині. А в 1998 році у Рекшині постала ще одна церква – Введення в храм Пресвятої Богородиці. Дерев’яну церкву у Надрічному 1777 року перевезли з Рогатина на Івано-Франківщині. У селі Вербів церква кілька разів поставала із закуплених на Львівщині й Прикарпатті дерев’яних костелів. Про це свідчать збережені до наших днів 8 скульптур святих. У селі Гиновичі у 1930 р. посеред села звели на місці старої дерев’яної (купила громада в 1825 р. у с. Нараїв) нову муровану церкву Перенесення мощей св. Миколая. У с. Урмань збереглася церква, побудована у 1688 р. (про це свідчить напис на правій половині одвірка вхідних дверей) у селі Дністрове на Борщівщині і перевезена до с. Урмань.
У селі Дубівка на Борщівщині є дерев’яна церква Преподобного Симеона Стовпника, котру в 1905 р. привезли із села Цигани, нині теж Борщівського району. Цікаво, що цей храм мандрував двічі, оскільки у с. Цигани, за переказами, він був перевезений зі Скали-Подільської.
Церква у с. Добрівляни Заліщицького району мандрувала також двічі. У 1767 році води Дністра принесли сюди церкву, яку в селі встановили, але незабаром прибули люди із прикарпатського поселення й відвезли її на місце. У 1780-ті під час повені історія повторилася, та коли знову ті ж люди приїхали по храм, розбирати його вже не стали, сказали: “…така воля Божа”. Його знищили комуністи в 1962 р.
У селі Кулаківці цього ж району є дерев’яна дзвіниця і церква Св. Великомученика Димитрія. Відомі перекази, що її також принесла вода.
У кількох селах Збаразького району також є церкви-мандрівниці. У с. Бутин церкву Св. Архістратига Михаїла (17 ст., дерев’яна), за місцевими переказами, перевезли сюди козаки. У с. Киданці є церква Св. Димитрія (дерев’яна, збудована у 16 ст., привезена в середині 17 ст. з Волині; відбудована 1870 р.). У новому храмі села зберігається Євангеліє 1647 року, яке привезли сюди разом зі старою церквою. У селі Малі Вікнини встановлено пам’ятний хрест на місці дерев’яної каплиці, яку перенесли у село Великі Вікнини. У с. Мишківці є церква Різдва Пресвятої Богородиці (1905 р., дерев’яна; придбана і перевезена із с. Залісці).
Чи не найбільше таких храмів є у Зборівському районі. У Йосипівці збудували в 1936 р. дерев’яну церкву з матеріалу розібраної у сусідньому с. Годів. Колись у Загір’ї була стара дерев’яна церква Воскресіння Христового. 1829-го її перенесли в с. Стиборівка Бродівського району Львівської області, де вона стоїть і нині. У с. Кальне на місці старої дерев’яної церкви, яку продали у с. Красносільці, нині Золочівського району на Львівщині, у 1811 році звели дерев’яну церкву Воскресіння Христового, яку перевезли із Залізців возами. У с. Чернихів третя церква була дерев’яна і стояла в селі до 1820 року. В той час побудували поблизу неї нинішню церкву, а дерев’яну закупила церковна громада с. Чистилів, нині Тернопільського району (згоріла у 1986 р.). Старенький храм у Підгайчиках є одним із найстаріших на Зборівщині. Перевезено його сюди із сусіднього села Тустоголови у 1737 р. У с. Мильне була дерев’яна церква, споруджена 1764 року. Після того, як збудували у 1904 новий храм Різдва Пресвятої Богородиці, cтару церкву продали у с. Кругів, нині Золочівського району Львівської області. Із с. Мшана в 1904 р. стареньку церкву (збудовану у 1741) разом із іконостасом подаровано у сусіднє с. Жуківці, де вона розміщена й сьогодні. У с. Нестерівці перша сільська церква згоріла під час набігу татар, другий храм Святого Архістратига Михаїла побудували також із дерева. Після спорудження кам’яної церкви Святого апостола Луки у 1795 р. дерев’яну продали в село Перепельники, де вона є досі. У селі Нетерпинці є старенька дерев’яна церква Вознесіння Господнього, привезена у 1870 р. з Винників Львівської області. Її купили за кошти, зібрані з усіх селян (кожен господар продав по 2 морги свого поля). У с. Панасівка у 1889 році побудовано нову муровану церкву, дерев’яну продано в с. Гарбузів. У с. Цебрів дерев’яна церква була зведена в 1809 році. З розповіді старожилів, її перевезли із Закарпаття на кошти жителів села і за допомогою панів Гарапіхів.
Багато мандруючих храмів і в Козівському районі. У селі Будилів у 1764 році привезли дерев’яну церкву Святої Параскевії П’ятниці, куплену в Краснопущі на Бережанщині. У с. Медова була дерев’яна церква. У неї під час грози вдарила блискавка, і храм згорів. Місцевим жителям стало відомо, що у с. Якторів, нині Золочівського району на Львівщині, розібрали церкву. Львів’яни допомогли її перевезти у 1917–1918 рр. Церква збережена донині й названа на честь Покрови Пресвятої Богородиці. У с. Козівка дерев’яну церкву Різдва Христового привіз у 1776 р. граф Яків Потоцький – як подарунок панові, котрий добре керував його маєтком. У селі Дибще була церква з дубового дерева на мурованому фундаменті, споруджена в 1778 році; 1870-го збудовано мурований храм Святої Великомучениці Параскевії П’ятниці, який діє і нині, а дерев’яний продано у с. Мала Плавуча. В селі Велика Плавуча у 1750 р. спорудили дерев’яну церкву Святого Миколая, яку перевезли зі Зборова, 1977-го її реставрували. У 1451 р. громада села Ценів збудувала дерев’яну церкву, яку у 1630 р. передали у Вибудів. У селі Глинна є дерев’яна церква св. Михаїла, котру перевезли в 1855 р. із села Розгадів Зборівського району. За переказами, у селі Городище було кілька дерев’яних церков. Одну з них продали у сусіднє село Плотича. Вона збереглася донині як храм Різдва Пресвятої Богородиці.
У с. Новий Кокорів на Кременеччині у 1732 році була побудована церква з дзвіницею. Під час Першої світової війни, у 1914 році, її розібрали для спорудження окопів.
У 1760 році у Юськівцях на Лановеччині звели дерев’яний храм Вознесіння Господнього, який прихожани купили у Кременці, де його збудували у 1620 році.
У с. Козярі Підволочиського району є дерев’яна церква Св. Дмитрія, збудована у 1645 р., за переказами, її привезли з Гуцульщини.
У с. Глещава Теребовлянського району дерев’яний храм громада села купила і привезла із Сатанова, що на Хмельниччині, у 1772 році. Нині у селі діє храм Св. Миколая, збудований у 1897 році.
У Тернопільському районі у с. Йосипівка є церква Святих Верховних апостолів Петра і Павла (1910 р., дерев’яна, привезли із с. Домаморич, розташована на острівці посеред ставу) У с. Костянтинівка цього району є церква Пресвятої Трійці (перевезена у 1921 р. із с. Малий Ходачків, де зазнала руйнувань під час Першої світової війни; у радянські часи у її приміщенні облаштували склад зерна і міндобрив). Нині у селі діє нова мурована церква, збудована у 1991 році. У Підгородному була церква Різдва Пресвятої Богородиці (1908 р., споруджена з матеріалу розібраної дерев’яної церкви с. Петриків; у 1995 році після побудови нового храму розібрана).
Чортківський район: у селищі Нагірянка є церква Успіння Пресвятої Богородиці (2-га пол. 17 ст., дерев’яна, перевезена з Карпат у 1672 р., 1782-го перебудована, у 1989 р. реставрована); у с. Скородинці до 1700 р. була дерев’яна церква Святого Михаїла, яку згодом перевезли у с. Майдан (нині Гусятинського району), сьогодні там, окрім старої церкви, діє храм Пресвятої Трійці, збудований у 2008 році; у с. Черкавщина є церква Успіння Пресвятої Богородиці (1732 р., дерев’яна, перевезена у 1936 р. із с. Тудорів (нині Гусятинського району); у с. Біла в 1908 р. розібрали дерев’яну церкву Воскресіння Христового, іконостас храму продали церкві Св. Микити у с. Ольховче, нині Городенківського району на Івано-Франківщині, де він є і нині.
Як бачимо, і храми можуть подорожувати. Історія свідчить, громади багатьох сіл Тернопілля, де були суперечки між священиками й господарями (хто більше доклався до спорудження церкви)чи мешкали ті, які вели неправедний спосіб життя, покарав Бог. Храми були знищені: або під час грози блискавка влучила у споруду, або страшна повінь забрала церкву й інші будівлі. Тож будьмо щирими християнами.
Немає коментарів:
Дописати коментар