Ігор Войцехівський: Флешмоб

Флешмоб – таке чарівне слово. І так багато значень має. Так багато можна сказати через отой флешмоб.

Турбота про ветеранів – чи не найбільший обов’язок суспільства перед тими, хто захищав Рідну Землю. На сьогоднішній день бачу таке. У Києві побили ветеранів. Били виключно по голові. Били жорстоко та немилосердно. Ще й ставили на коліна. Чути про таке – дуже боляче. Та зараз починає проскакувати і в ЗМІ, і у соцмережах така думка, що нібито наказ був трохи не такий, і його не зовсім правильно зрозуміли, і команду трохи не так дали. В мене складається враження, що ту ганьбу з побиттям наші «державні мужі» вкотре хочуть спустити «на гальмах». Не беруся за пророкування, тому й не писатиму про можливі наслідки.

Ті наші хлопці, котрі зі зброєю в руках виборювали спокій у тилу, не завжди чули просте «дякую», не кажучи вже про якісь преференції. Дехто має державні нагороди, дехто – волонтерські. А дехто не має нічого. Та я не про те. Візьміть будь-яку нагороду та уважно прочитайте що там пише. «За оборону Донбасу», «За мужність», «За участь у бою», «За участь в АТО»,… Дуже багато таких написів. А хтось бачив нагороду «За любов до Порошенка», «За вірність Авакову»? Чи щось таке подібне?

Кожна нагорода говорить сама за себе. Тобто, за які вчинки чи заслуги вона вручається.

Солдат береже свою честь та честь мундира. Кожен еполет має своє значення та свій зміст. Незалежно від того, що це: шеврон, нагорода, кокарда на береті, нашивка за поранення, відзнаки на погонах чи акуратно зашита дірка від кулі. Всі відзнаки та еполети Справжній Воїн заробляє потом і кров’ю. І береже їх, бо це – його Честь та Гідність. І якщо президент нагороджує орденом «За мужність», то це дійсно за мужність, а не за прихильність до когось і не за підлабузництво.

Згадаймо ще одну війну – в Афганістані. Хто питав тих 18-20-річних хлопців, чи хочуть вони віддавати своє життя за чужу землю, за чужі ідеали, за СРСР і компартію??? А ніхто не питав. Їх переправляли літаками, потягами чи своїм ходом на військовій техніці і казали що вони мусять воювати. Ми можемо зараз судити ті часи та печатати ганьбою ті події. Але наші хлопці з тієї війни – СПРАВЖНІ ГЕРОЇ. Бо свій обов’язок вони виконали з честю та гідністю. В нашій Тернопільській області є 46 загиблих та два пропалих безвісті на афганській війні. Всього – 48 душ. Хлопці на Тій війні також отримували нагороди. Медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», ордени Червоної Зірки, та ще багато інших нагород. Союз та компартія – гімно однозначно. А що ж тоді робити з нагородами? Повернути у військкомат, бо ми не любимо комуністів?

На тій чужій війні наші хлопці свої нагороди отримували за бойову звитягу, за честь та вірність, і заслужили їх важкою фронтовою службою. Це – їхня пам’ять.

ТОЙ, ХТО ПО-СПРАВЖНЬОМУ ЗАСЛУЖИВ НАГОРОДИ, НІКОЛИ НЕ БУДЕ НИМИ РОЗКИДАТИСЯ.

Дуже дивує бажання окремих людей віддати в ОДА свої нагороди – відзнаки президента. Мо’ їх совість мучить, що незаслужено отримали? І хто ж робив подання на ті нагороди? Особливо на «За гуманітарну участь в АТО»? І чи не через ОДА це саме подання йшло на Київ?

Не розумію смислу.

Дурний флешмоб. І дешева клоунада. Та це зовсім не моя справа. Мені байдуже хто і як себе веде.

P. S. Сьогодні одна «особина» запитала мене: «А чому ти не поїхав до Києва своїм допомагати? ». А я відповів, що, мовляв, тобі, здоровому 100-кілограмовому бугаю, більше би пасувало САМОМУ туди поїхати, а не питати мене, інваліда. А він чогось образився… Та й пес з ним.

Ігор Войцехівський