У рамках Фестивалю «Ї» у Тернополі представили дві збірки шотландського поета Раяна Ван Вінкла, які переклала на українську Наталія Семенів.
Під час зустрічі із читачами, поет зачитав декілька оригінальних рядків власної поезії, які наряду із ним перечитувала, для кращого розуміння сенсу віршів, перекладачка збірок Наталія Семенів.
Я щасливий що я став частиною цієї серії книг. Бо частина моєї професії бути поетом, а отже писати книжки і працювати над ними. Також я допомагаю організовувати перекладацькі воркшопи, де поети із різних країн разом обговорюють та перекладають один одного. Мені вдалося проводити такі воркшопи в Іраку, Сирії, Пакистані, - розповідає поет Раян Ван Вінкл.
Авторка українських перекладів каже, що проблем із перекладом слів не відчувала, проте важко було відтворити технічну частину поезії, бо ж кожна із них має різну форму: краплі, хвилі, або рядки побудовані особливим чином. Проте, труднощі із цим не стали перепоною для виходу двох збірок під назвами «Добра темрява» та «Завтра, ми житимемо тут».
На завершення презентації, автор прочитав власну поезію, а Наталія Семенів перечитувала дані рядки українською мовою.
«Humans and Heroes або Стань класиком сьогодні: 7 мистецьких лайфхауів для сучукрліту від виконавчої директорки Центру літературної освіти Litosvita Світлани Привалової
Українська література пережила не один складний період у своєму формуванні, а багато авторів, які боролися за право стати класиками, мало хто знає в обличчя. Та все ж настав час, коли українське слово має силу та цінується.
За останні десятиліття на порогах видавництв з’явилося багато письменників, які просувають сучасну українську літературу. Яку скорочено можна назвати – сучукрліт. Саме про неї говорили на лекції, яка відкрила другий день Фестивалю «Ї».
Лекторка – виконавчий директор Центру літературної освіти Litosvita Світлана Привалова, яка розкрила 7 важливих лайфхаків, тобто порад, які можуть допомогти сформувати власний стиль, надихнутися для створення письменницьких робіт.
Саме лекція Humans and Heroes, поєднала ті кроки, які допоможуть знайти себе в літературі, аби створені вами текстові рядки запам’ятовувалися читачам.
- Для мене література існує тільки для єдиного – плекати душу. Всі решта завдання: виховувати, освідчувати, - це для інших людей. Особисто я, у літературі, займаюся тільки тим, що виховую та плекаю душу, - зазначила Світлана Привалова. – Варто зауважити, що авторство це важка робота і не все так легко, як здається зі сторони.
Одним із перших кроків, який допоможе зрозуміти себе в літературі, це класики, які творили слово та просували європейське в українське середовище. Хоча цьому вони не навчалися у закордонних університетах, але змогли настільки освоїти європейськість на місці, що намагалися її просувати у наше суспільство.
Тому перший лайфхак зі списку: У літературі можна постати там, де справді є дискусія та світогляд. Це той момент, коли ти можеш запозичити щось із іншої культури, проте вкласти у неї власний світогляд та бачення, щоб зробити переворот.
Та багато імен тих, хто намагався перевернути українську літературу, не відомі сучасним читачам. Та все ж, вони приклад для того, щоб. Наступний крок для обрамлення себе в класику: Класик і сучасник = культурна українська мапа. Для третього кроку варто важливий перцептивний гачок – це та річ, яка чіпляє, хоча ти не можеш зрозуміти, що саме. Це те що виділяє серед інших, запам’ятовується та привертає увагу. З цього випливає лайфхак: Перцептема – це тема. Окрім того, важливо уміти знайти ту літературу, не тільки українську, яка допомагає побачити її по іншому, це список, який допоможе пройти в літературу. Наприклад, «Сто років самотності», Г. Маркес, «Улісс», Дж. Джойс, Біблія, «Перевтілення», Ф. Кафка. Must have – Must read. Якщо ми читаємо книги, варто звертати увагу на слова автора та текст, адже саме у нього він вкладає сенс та розказує не тільки історію героїв, але й свою. Тому ще однин лайфхак: Читай не між рядків, а в них. Також важливим для правильного входу у літературу та творення текстів і для того щоб розумітися у всіх речах, треба мати зв’язок із письменниками. Останнє правило стосується письменників, які стали класиками, але ще у своїх творах передбачили свою трагічну долю. Тому остання порада із списку звучить: Чим раніше підеш – тим краще.
Для того, аби творити українську літературу треба навчатися на попередньому досвіді, адже класики стали тими, хто не боявся перевернути думку та втілити ідеї, аби інші змогли побачити нову сторону літератури. А для того, щоб творити треба навчатися і шукати власні, індивідуальні теми, особливості, аби привернути читача, який не захоче вас відпустити.
«Ключ у кишені: великі письменники з малих міст» Андрій Любка, Мар'яна Максим'як, Роман Малиновський.
Другий день фестивалю «Ї» в Бункермузі розпочали із письменниками Андрієм Любкою, Мар'яною Максим'як та Романом Малиновським. Розмова тривала про те, що книга, яка вийшла і є ключем у кишені. Це результат роботи літературної резиденції у Бучачі.
Розмова тривала про малі міста, міста Галичини і письменників з малих мцст. Письменники, які народилися і писали про містечка, які мали змогу ожити у творах. Таким завданням була літературна. Це короткотермінова резиденція, проходила у цікавому формат для авторів, які мали змогу побувати в Бучачі, відчути і побачити це місто. Місто зараз настільки відрізняється від того, яким був в часи другої Світової війни.
Роман Малиновський представляв проект «Моно», це стосується письменників, різних містечок, які формують літературне бачення.
- «Моно»- суб’єктивний проект. Кілька років тому я був на проекті, темою якого була «Польсько- українська культура. В кінцевому результаті цей проект став виглядати так як дослідження творчості польських письменників народились і жили на території, яка сьогодні є українською і які у своїх текстах досліджували ті міста, де жили. Проект “Моно" над яким я зараз працюю, - досліджує питання ідентичності і воно виглядає більш цікавим в контексті літератури, - розповідає Роман Малиновський, - я спілкувався з перекладачами цих письменників українською, їх шестеро і кожному з них я ставив одні й ті самі запитання які стосуються Шульца, Вінсенза і т.п. Виходить така поліфонія і таким чином ми починаємо бачити ідентичність цих авторів по - іншому.
Говорили також про людину, яка має найбільше письменницьких заслуг і єдиний лауреат «Нобелівської премії з літератури» в Україні – Шмуель Йосеф Агнон. Як впливала його присутність і відсутність в Бучачі.
- Агнон є частиною цього міста, його спадщиною. Він невід’ємна частина, яку неможливо витерти, - ділиться Мар’яна Максим’як, - Ти читаєш в текстах те, що не можеш побачити наочно. Ти відновлюєш в уяві певні локації. Минулого року була інвентаризація цвинтару. Цікавий факт – знайшли могилу матері Агнона. Кожного разу по - новому відкриваються це місто.
Андрій Любка приймав участь,він не мешкає постійно там і мав можливість дослідити творчість Агнона.
- Мені цікаво перебувати в Бучачі. Я знав, що є Агнон, що є тауий великий письменник. Ніколи раніше його не читав і це доля багатьох письменників, що ми не знаємо про них. Мені здалось, що читати книжку Агнона - це можливість знайти щось втрачене, це настільки інша територія, в порівняні з тим, що описує Агнон і в порівняні з тим де він жив.
Він описує Бучач і єврейське життя в цьому місті. І якщо є дві згадки про українців, то це добре. Для нього цього світу не існує, він живе в такому самостворенному «Гетто», в якому є свої правила, будівлі у центрі які притягують населення з околиць. Зараз ми маємо тут лише українців. Місто Бучач маленьке і читаючи, я відчував самотність і тому моє враження наклалось на настрій. , - «Ключ в кишені» – книга про те, що нам потрібно знайти той ключ місто у тій повноті по розповідям Агнона. Бучач був тримістом, в якому було три різних міста і не йдеться про занурення в культури. ми зараз цим зловживаємо. Висноаок який ми можемо зробити із нашого співжиття – невтішний, про нашу недокультурність.
Андрій Любка розповів, що заслуга Агнона в тому, що він «наніс» на мапу культуру, місто, яких уже немає, зниклі, цивілізацію яка зникла. Автор зміг зафіксувати втрачені спалахи. Це книга про те, що ми вже втратили…
У Тернополі презентували художню історію України
Сьогодні, 4 травня, продовжується другий день «Мистецького фестивалю «Ї».
На одній із подій письменник, журналіст і музикант Павло Коробчук презентував свій другий роман «Ключові клапани» у якому підсумував час від точки Дня Незалежності до сьогодення.
Книга розпочинається із події проголошення Незалежності України, а завершується сьогоденням. Все це описується розмислами, історіями, героями та розповідається, як час і нові знання змінюють наше минуле. За словами автора ключовими тут є герої, кожен з яких має свій музичний інструмент. А інструмент – це символ того, як могла б розвиватися країна, якби вона була людиною. А «клапани» це скоріш не про серце, а про музику.
- У романі насамперед йдеться про клапани на духових інструментах на які ти натискаєш і змінюється звучання, - розповів Павло Коробчук. - Кожен із героїв натискає на певну клавішу і тому життя того чи іншого героя – це певна мелодія. І те, як впливають обставини на кожного з героїв, як вони натискають .Життя кожного з моїх героїв – це мелодія.
Один з фундаментів цієї книжки – це лінійна історія хронологічно викладена про чотирьох шкільних друзів, які дорослішають. Це історія новітньої країни через їхнє життя та біографію, як вони потрапляють в різні ключові події які об’єднують всіх українців.
«Сестри крові» та «Шльондру» представили автори романів у другий день фестивалю «Ї»
Другий день фестивалю «Ї» зібрав на одному дивані двох письменників, які зачаровують іронічними рядками багатьох читачів: Юрія Винничука та Марту Брижак.
На презентації автори обговорили та показали загалу нові видання. Від пана Юрія дві книги з назвами «Сестри крові» та «Нічний репортер», які повідають таємничі історії розслідувань та кохання. Перший роман перенесе читача на український корабель, інший – містечко, де журналіст розслідуватиме убивство.
«Сестри крові» – це роман у якому є ті самі герої, які є в «Аптекарі». Проте роман абсолютно незалежний та нейтральний. Головна героїня, Юліана, живе у 17 столітті та аби навчатися перевтілилася у чоловіка, працює на піратському кораблі, - розповідає про нову книгу автор Юрій Винничук.
Нова книга Марти Брижак, має назву «Шльондра» та повідає історії життя головної героїні.
Хоча у книзі є багато відвертих моментів, у першу чергу я описувала власні відчуття, переживання, але з гумором. Адже тоді це сприймається легше, не звичайно чи побутово, – зауважує про власний роман Марта Брижак.
Під час зустрічі автори повідали про власний досвід, який передали у написаних книгах та як збирали інформацію для їх наповнення. Описували автори книги, так само як і пишуть, із гумором та розумінням
Як почати писати розповів тернополянам Юрій Андрухович
Розмови трьох авторів - Юрія Андрухович, Олександра Бойченка та Ореста Друля – могли підслухати тернополяни під час 7-го Мистецького фестивалю «Ї». Ці дружні діалоги та монологи ввійшли у книгу «Ворохтаріум», яку презентували у драмтеатрі.
- Ми розмовляли і вирішили, що не можемо одне від одного очікувати відповідей на свої запитання, - зазначив Юрій Андрухович. – Занадто добре ми знаємось. Тож вирішили залишити роздуми для читачів. Так і оформили книжку.
А саме можна знайти розмови про народження книжок, про критиків і літературні премії, про навчання літературному ремеслу. Про ритм і чуття мови, про добрий текст, про поезію та прозу. Про російську літературу і про переклад Біблії. Про життя — своє і чуже.
Одного разу мене запитали, як почати писати твір, - продовжив Юрій Андрухович. – Я відповів, що не знаю. А далі дав перше речення. І потім подумав, що невідомо, хто з нас тепер почне писати твір – я чи той чоловік, який питав у мене поради.
Ця книга про кожного з нас. Іван Байдак презентував у Тернополі «Чоловік з моїм іменем»
В рамках сьомого «Мистецького фестивалю «Ї»» відбулася презентація нової книги українського прозаїка Івана Байдака «Чоловік з моїм іменем» Зі слів автора, ця книга, як універсальна інструкція аналізу свого життя.
На презентації Іван Байдак розповів, що ця книга про кожного з нас і кожне ім’я відповідатиме тому чи іншому читачу. За його словами, нова повість про те, що в кожній людині живе декілька персонажів, які зазнають змін. Подруга автора, практикуючий психолог поділилася з ним своїми думками про книгу.
Вона сказала, що прочитати цю книгу – це дорівнює те ж саме, що піти на сеанс психотерапії, - зазначив Іван Байдак. - Тому що коли ти її читаєш - намагаєшся проводити ті ж самі паралелі, які стаються з кожним героєм. Водночас проводиш внутрішній аналіз з самим собою.
Андрій Любка: завдяки розпаду Балкан я став поліглотом
Сьогодні, 4 травня, в межах культурного мистецького фестивалю «Ї», Андрій Любка розповів про «Любов і ненависть балканської літератури».
Андрій розповів, що колись в дитинстві мріяв бути футболістом. Хлопець ходив на тренування. Взимку тренувались в залі, а у літню пору на стадіоні.
- Я, аби тренер помітив мене, перед ним почав вибивати м’яч. Вийшло справді багато разів, і він цього не помітив. Він стояв із охоронцем і вони говорили про те, що розпочалося бомбардування Югославії. Я нічого не знав про Югославію, в мене була образа, мов ця країна перешкодила мені стати футболістом, - розповідає письменник, - Я почав цікавитися історію Балкан. У віці 11 років я знав де вона знаходиться, що там війна, що там йдуть бомбардування.
Ця цікавість залишалась до поки вже в зрілому віці, по закінченню університету Андрію випала нагода вступити в Варшавський Виш і закінчити балканістику.
- Я фахівець балканського регіону. Перекладаю із Югославських мов. Це великий плюс, - ділиться чоловік, - Після розпаду Югославії, кожен народ проголосив свою мову. Я можу сказати, що знаю: сербську, хорватську, боснійську, чорногорську і сербохорватську. Завдяки цьому розпаду я став поліглотом.
Музичну cцену фестивалю «Ї» відкрив гурт з Умані «Our Atlaantic». Виконавці поділилися свіжими ритмами та новими композиціямию. Звучали композиції з першого студійного релізу – міні-альбому «Pillow»
В Арт-барі «Коза» стартувала молодіжна сцена фестивалю «Ї». Відтак щороку організатори проводять конкурс та шукають молодих і талановитих поетів зі всієї України. Тому фестиваль «Ї» об’єднав 20 найкращих, які приїхали з різних українських міст аби заявити про свій письменницький талант.
Окрім цього, переможцем музичної молодіжної сцени фестивалю «Ї» став гурт «LitCore»
Літературний вечір у Тернополі розпочався із поезії, яка звучала із молодіжної сцени фестивалю «Ї».
Зі своїми поетичними роботами вдалося виступити авторам із Києва, Львова, Тернополя, Рівного, Вінниці, Івано-Франківська.
Із власною поезією розпочала читання авторка з Києва Юлія Вротна.
«Залягти на дно у Тернополі
На дні того озера, набережну якого обмальовував минулого літа
Жертвуючи попереком, батьком,
Разом із численними бригадами, таких же як і сам
Пережованих та виплюнутих Італіями, Росіями, Польщами.
Залягти фундаментально
По периметру всіх стін головної міської будівлі…, - зазвучали рядки поезії Юлії.
Також на головну молодіжну сцену фестивалю для декламування віршів запросили Лізу Жарікову, Міху Невідомського, Костянтина Примака, Анну Лисенко та інших, хто керується словом та почуттями.
У Тернополі вперше побував із презентацією книги Олександр Бойченко
В рамках «Мистецького фестивалю «Ї»» у Тернополі вперше побував із презентацією збірки «Країна за Збручем» Олександр Бойченко.
Назва цієї книги є певною грою слів, адже збірка включає в себе колонки автора, які він написав впродовж двох останніх років для видання «Збруч» та журналу «Країна». За словами автора – це книжка-міст. Як зазначив Олександр Бойченко - це міст між текстами, що публікувалися по два боки Збруча.
Я писав для цих видань і ще тоді знав, що колись ці тексти вийдуть окремою збіркою. Хотів, щоб це читалося як книжка, - додає Олександр Бойченко. – Я намагався зачепити якомога більше важливих тем.
Міжнародний поетичний марафон
Далі стартував міжнародний поетичний марафон за участі шотландського поета та перформера Раяна Ван Вінкла; Юрія Завадського; Павла Коробчука; Андрія Любки; Мар’яни Максим’як; польського письменника Пйотра Черського та грузинського поета Паати Шамугії.
Поетичний марафон у драмтеатрі 4 травня став міжнародним. Автори прибули не лише з інших міст України, сусідньої Польщі, а й з Шотландії та Грузії. Іноземним авторам допомогали професійні перекладачі, які працювали з книгами цих же письменників. З англійською мовою працювала Наталія Семенів, з польською - Юрій Завадський, з грузинською - Тамта Гугушвілі.
Виступ гурту The Unsleeping
Справжнього драйву другому дні фестивалю «Ї» задав київський гурт «The Unsleeping». Хлопці вирішили розпочати власну мистецьку справу у 2013 році. І вони вже яскраво увірвалися в інді-рок стихію вітчизняної музики.
Поети іронічного жанру жартували на сцені фестивалю «по-чорному»
Олександр Ірванець почав вечір прозаїчної поезії з вірша «Травень, а так, понімаєте, холодно...». Саме сьогодні це звучить досить влучно.
Поререду ще три чудових поети: Артем Полежака, Андрій Бондар та Юрко Позаяк «розривали» своїми доробками публіку мистецького фестивалю «Ї».
Автори створили цілий аншлаг. Позаяк Юрій розповів історію, як познайомився з Олександром Ірванцем:
- В 1977-му році була «перестройка», почали друкувати газету «Літературна Україна» і мій батько простягаючи газету, каже: «Юрко, подивись, яке г*мно почали друкувати..», друкований вірші «Санітарочка Рая» я прочитав, напевно, шість разів і полюбив Ірванця навіки».
На сцені виступав прекрасний есеїст, прозаїк, лауреат премії BBC за найкращу книгу есеїстики «Церебро» Андрій Бондар та іронічний поет Артем Полежака.
Після виступу поціновувачі іронічної поезії мали змогу купити в авторів книги, отримати автограф та сфотографуватися на пам’ять.
Завершували яскравий другий день фестивалю київський гурт LATEXFAUNA. Виконавці творять у жанрі дрім-поп, а їхнього родзинкою є цікаве текстове наповнення української мови з суржиковими словами.
На кінотеатральній сцені фестивалю «Ї» цьогоріч було представлено художній короткометражний фільм «Пакєт» (режисера Макс Мельник) та художній фільм «Коли падають дерева» (режисерки Марисі Нікітюк)
Немає коментарів:
Дописати коментар