Серед тих, хто зацікавився, раді будемо знайти читачів своїх напрацювань. До Другої світової війни Галичина належала до найцікавіших із національного погляду регіонів у Європі. Цитуючи професора В. Кубійовича, «в Європі не було іншої, подібної величиною території (55 700 кв. км) і числом населення (5,8 млн.) країни». Край вражав як своєю багатонаціональною мозаїкою, так і свого роду унікальним досвідом мирного співіснування.
Голокост не єдина трагічна сторінка Галичини, він стоїть на одному щаблі з іншими катаклізмами: епідеміями, двома світовими війнами, трудовою еміграцією галичан, західноукраїнським етноцидом, голодомором 1946–1947 рр., примусовою депортацією поляків, виселенням німецької меншини та ін. У кінцевому підсумку Галичина втратила (Ж. Ковба називала цифру 96 %) й продовжує втрачати, внаслідок еміграції, більшу частину свого корінного населення. Край зазнав кардинальних змін у етнічній структурі, відбулося порушення демографічної рівноваги, історичної традиції, яка формувалася століттями, втрачено унікальну поліетнічність, галицьку ідентичність із притаманною їй толерантністю, цікавістю й сприйняттям іншості, демократичною налаштованістю, терпимістю, ерудицією багатонаціонального й багатомовного, європейськи-толерантного проводу інтелігенції. Все це й зумовило етнодемографічну катастрофу Галичини. Вважаємо, важливо є не тільки показувати етапи та кількісні аспекти геноцидів, вагоміше, на наш погляд, зрозуміти який історико-культурний пласт ми втратили. Власне без цього знання й відбувається розрив історичної пам’яті. Цитуючи Тімоті Снайдера: «Історія не зводиться до смерті. Історія – це життя. У всіх цих одиниць було життя. І були свої імена...» У книзі «Бруно Шульц. Повернення» Т.Возняк писав: «Історія повернення Шульца в Галичину стала приводом і до політичних дискусій, і до створення засад толерантности сучасного українського суспільства... Маленька книжечка шульцової прози... передавалася з рук в руки як таємне послання... і була поверненням старої Галичини. Галичини инакшої, не совєтської, з усіма її національними та конфесійними складовими, з усіма забутими іменами та подіями. А отже, мало відношення і до Національного відродження».
Голокост не єдина трагічна сторінка Галичини, він стоїть на одному щаблі з іншими катаклізмами: епідеміями, двома світовими війнами, трудовою еміграцією галичан, західноукраїнським етноцидом, голодомором 1946–1947 рр., примусовою депортацією поляків, виселенням німецької меншини та ін. У кінцевому підсумку Галичина втратила (Ж. Ковба називала цифру 96 %) й продовжує втрачати, внаслідок еміграції, більшу частину свого корінного населення. Край зазнав кардинальних змін у етнічній структурі, відбулося порушення демографічної рівноваги, історичної традиції, яка формувалася століттями, втрачено унікальну поліетнічність, галицьку ідентичність із притаманною їй толерантністю, цікавістю й сприйняттям іншості, демократичною налаштованістю, терпимістю, ерудицією багатонаціонального й багатомовного, європейськи-толерантного проводу інтелігенції. Все це й зумовило етнодемографічну катастрофу Галичини. Вважаємо, важливо є не тільки показувати етапи та кількісні аспекти геноцидів, вагоміше, на наш погляд, зрозуміти який історико-культурний пласт ми втратили. Власне без цього знання й відбувається розрив історичної пам’яті. Цитуючи Тімоті Снайдера: «Історія не зводиться до смерті. Історія – це життя. У всіх цих одиниць було життя. І були свої імена...» У книзі «Бруно Шульц. Повернення» Т.Возняк писав: «Історія повернення Шульца в Галичину стала приводом і до політичних дискусій, і до створення засад толерантности сучасного українського суспільства... Маленька книжечка шульцової прози... передавалася з рук в руки як таємне послання... і була поверненням старої Галичини. Галичини инакшої, не совєтської, з усіма її національними та конфесійними складовими, з усіма забутими іменами та подіями. А отже, мало відношення і до Національного відродження».
На прикладі Галичини, на нашу думку, можна якнайяскравіше відтворити втрату своєрідного етносоціуму, який збагачував культуру й духовний розвиток краю впродовж століть. Перекладач п. Петросаняк, відкриваючи для нас незнані постаті, писала: «Ні для кого не секрет, що українська земля дала світові велетенську кількість особистостей, які своє потужною творчою волею й обдаруваннями збагачували і продовжують збагачувати всесвітню культуру, науку й цивілізацію. Не секрет і те, що часто ми, українці, нічого про цих людей не знаємо». Натомість, за висновком знаного дослідника в галузі етнополітології, культурології й краєзнавства Івана Монолатія: «Багата етноісторія західноукраїнського регіону була реальним джерелом і прикладом культурної сили».
У передмові до праці Л. Соловки та С. Оришко «150 із 150 тисяч... Голокост євреїв Прикарпаття як складова етнодемографічної Катастрофи Східної Галичини» (Івано-Франківськ: «Фоліант», 2019) д-р Максим Гон пише: «Всі ці спогади, уривки з творів, якими буквально перемежоване запропоноване наукове дослідження теми надають йому плоті й крові, олюднюють… Без мемуарної літератури досягти такої сили правди відтворення теми є практично неможливо». Переклади Андруховича, Рихла, Павлишина, Валовської, Горева, Анрущенка та ін. роблять літературу світового рівня доступною україномовному читачеві. Переклади А.Гранаха, С.Моргерштерна, А.Реньє у літературній оправі п. Петросаняк – відомої поетеси, письменниці, перекладача й краєзнавця – дозволяють нам історикам навіть змінити, у певному сенсі, своє ставлення до неї: із формального – як до літератури по темі, до глибшого – як до джерела вивчення теми. Пані Петросаняк, як перекладачу, цікаві саме такі твори, і наявність краєзнавчої цінності у цих творах є, гадаю, навіть певним критерієм при виборі нею творів для перекладу.
17–18.06.2019 вдячна аудиторія, яка зібралась у залі громада Української греко-католицької церкви у Відні, мала можливість ознайомитися із працями «В інші часи» та «150 із 150 тисяч... Голокост євреїв Прикарпаття як складова етнодемографічної Катастрофи Східної Галичини». Презентований у Інституті славістики Віденського університету переклад автобіографічного твору уродженця Галичини відомого німецькомовного письменника єврейського походження (Сома Моргенштерн. В інші часи. Юні літа у Східній Галичині / Сома Моргенштерн; пер. з нім. Галини Петросаняк. – Чернівці: Книги - ХХІ, 2019. – 464 с.) переносить нас від Катастрофи в інші часи. Мабуть для того, щоб ще раз і ще раз підтвердити словами Моргенштерна висновки науковців про Галичину як модель мирного співіснування різних націй та груп поліетнічного регіону, приклад «контактної зони» етнічних спільнот та за М.Монолатієм «малу моделлю європейського етнополітичного поля». Тільки знання про те, як було «В інші часи», коли, як писав С.Моргенштерн «світ жив тоді у глибокому мирі», дає нам розуміння Трагедій і Катастроф, які відбуваються, коли цей крихкий мир брутально ламається як у суспільстві, так і у внутрішньому світі...
Немає коментарів:
Дописати коментар