понеділок, 4 січня 2016 р.

Андрій Дрьомін «Світляк»: прийдешнім поколінням у приклад…


3 січня 2016 року Андрію Дрьоміну «Світляку» мало б виповнитися 34, втім 10 серпня 2014-го року його не стало – бій під Іловайськом став для нього останнім. Та у пам’яті побратимів УНСОвців та рідних Андрія він назавжди залишиться живим.
 На будинку, де жив український герой у місті Тернополі на вулиці Крушельницької, 51, було освячено меморіальну дошку з чорного граніту.
Гроші на неї зібрали друзі загиблого воїна з ЦК «Азов». Відкривали її на фасаді багатоповерхового будинку з молебнем та покладанням квітів. 
Особисто мені Андрій згадується твердим і покладистим у своїй волі захищати Український чин, усе його життя це поступ-стремління до розвою і добра рідної України. Його посмішка і слова:  - зазнимкуй мене Ігорку в панамі.., залишуться в моїй памяті на все життя. Світлячок був добрим другом і товаришем, завжди з прямотою говорив ті речі які інші через толерантність замовчують. В той же час в його словах завжди прослідковувався дар переконливості і, якоїсь щирої доброти. Співрозмовник мимохідь ставав на його точку зору. По рокам він був молодший за мене, але його розважливість та розсудливість завжди імпонували мені.


































Той портрет я фотографував на пірсі Азовського моря. Хотілось би, щоб світлина ця висіла десь на стіні у нього вдома, а не на меморіальній дошці, але таке життя. Мені згадується двохрічної давності морозний день 2014-го, коли ми верталися з Майдану до Тернополя. В одному з купе поїзда їхали люди з Москви (одна мадам навіть доктор психології, їхала до родичів в Ужгород), які вже були «просякнуті» тією путінською антиукраїнською пропагандою. Ми всю дорогу розмовляли, не сварились – завдяки Андрійовому дару переконання та моїх історичних ретроспектив-аргументів ми змогли відкрити їм очі на події в Україні та нашу правдиву історію. Коли вже вийшли у Тернополі він з впевненістю промовив:- ще одне добре діло зробили, майже переконали тих, хто важко переконується…  
(фото автора)

ДОВІДКА: Андрій Сергійович Дрьомін (нар. 3 січня 1982, с. Великий Глибочок Тернопільського району Тернопільської області — загинув 10 серпня 2014, під Іловайськом Донецької області) — багаторічний член УНСО, український військовик, боєць-гранатометник батальйону «Азов» (зараз Полк «Азов» — окремий загін спеціального призначення (ОЗСП) Національної гвардії України, раніше полк патрульної служби міліції особливого призначення (ППСМОП) МВС України)
Єдиний син у батьків-учителів, одружитися не встиг. Тривалий час проживали в Нововолинську, згодом перебралися до Великого Глибочка, де живуть батьки матері. Працював у кузні, займався художнім ковальством.

Загинув 10 серпня 2014 року під Іловайськом у ході зіткнення з терористами при комплексному обстрілі позицій українських військових — гармату й кулемет на бронетехніці з якою просувався підрозділ Андрія заклинило, заглухнув двигун БМП, по вояках почали стріляти з кулемета «Утьос» та снайпери, в ході бою двох військових було вбито, п'ятьох — поранено. Андрій Дрьомін отримав п'ять куль. Загинув разом із Миколою Березовим — той кинувся рятувати Андрія, але й сам потрапив під обстріл.

Немає коментарів:

Дописати коментар