Про право на пам'ять

"Історія перестає бути пам'яттю і стає знаряддям в руках політиків з того моменту, коли з неї йдуть живі люди - їхні обличчя, імена, їх нелінійні долі. А тим часом за біографією окремої людини часто можна було б вивчати історію цілої країни", - зазначила журналіст та дослідниця історії життя одного із таких людей Світлана Філонова.

Життя Станіслава Мікке -  саме той випадок, у чому пересвідчились учасники  вечора «Право на пам'ять», присвяченому його долі і саме його історії життя. Захід відбувся з ініціативи Клубу полонофілів у рамках XIII Мандрівного фестивалю документального кіно з прав людини Docudays UA в Тернополі та Тернопільській області у Кременецькому краєзнавчому музеї. Слід зазначити, що життєпис Станіслава Мікке вартий такої уваги. Насамперед тому, що кожен з нас має право на пам’ять, як і на гідне поховання. Тим більше, коли історія часто стає інструментом політиків, а терени колишнього СРСР, до цього часу нерідко позбавлені людського обличчя. Головною книгою Станіслава Мікке стала книга «Спи, хоробрий в Катині, Харкові і Мєдному». Беручи участь у всіх катинських ексгумаціях, Станіслав Мікке вів щоденник, за яким згодом і написав цю книгу, де розповів не лише про катинську трагедію, а й про те, як правду про неї добували в буквальному сенсі з-під землі, чим вона, як зазначила Світлана Філонова і є унікальною.

Після перегляду документальної стрічки Рафала Геремека «Cпи, мужній», поспілкувалися і з вдовою Боженою Мікке, котра заради такого заходу спеціально завітала до Кременця, як до вагомого осередку українсько-польської общини.  Після завершення цікавих дискусії Божена Мікке підписала перший конверт з маркою, виготовленою спеціально для цього заходу. Символічно, що саме з Кременця до Варшави він полетить на вулицю Станіслава Мікке.

Що розповіли Світлана Філонова та організатор заходу Володимир Ханас про Станіслава Мікке? Як вже зазначалось, особистість цікава та непересічна. Його дядько в 1940 р був депортований на Північ Росії (Котлас Архангельської області) де і помер. Брат назвав свого первістка його ім'ям. Так в 1947 році з'явився Станіслав Мікке молодший. Він став юристом, адвокатом в той непростий час, коли це була не просто професія, а мужній крок, позиція, і до кінця життя ним залишався. «Його називали совістю польської адвокатури. Втім, не лише адвокатури. За час, коли я була з ним знайома з 1995 по 2010 роки він очолював величезну кількість всіляких етичних комісій, люди вважали його експертом в умінні відрізняти добро від зла. Літературно обдарований, він був автором багатьох книг і головним редактором товстого, дуже впливового в той час, журналу «Палестра», - зазначила Світлана Філонова.

І дуже символічно, віддавши значну частину свого життя на дослідження теми історичних подій Катині, Станіслав Мікке загинув того трагічного 10 квітня 2010 року під Смоленськом в тому самому літаку, в якому летіли на траурні урочистості 70-річчя Катині 96 кращих поляків…

Володимир ФЕДОРОВИЧ, учень спеціалізованої школи №2, слухач курсу «Основи Журналістики»

газ."Діалог", 18 листопада
Фото Віталія Чумачкевича