неділя, 6 листопада 2011 р.

Ігор Смирнов: Світ обов’язково нас визнає!

Лідер Придністров’я — про окремий шлях з Молдовою, можливість відновлення автономії у складі України та волю народу невизнаної республіки щодо Росії

Ексклюзивне інтерв’ю «Україні молодій» пан Смирнов погодився дати одразу після урочистого концерту з нагоди 20–річчя Спілки українців Придністров’я, що відбувся в Палаці «Республіка» кілька днів тому (детальніше про святкування читайте на стор. 2). Відтак лідер Придністров’я волів більше говорити про українців та Україну (при цьому намагався говорити українською мовою, і, варто визнати, це йому непогано вдавалося), тепло відгукувався про придністровських молдаван, але при цьому жорстко заперечував можливість спільного майбутнього з Молдовою. Враховуючи короткий час, відведений на спілкування, тема охолодження стосунків Ігоря Миколайовича із Кремлем лишилася поза увагою. Тим паче що пан Смирнов Росію згадав лише раз, та й то в історичному контексті, як імперію. Воно й зрозуміло: вже чотири роки Москва бажає врегулювати придністровський конфлікт на користь Кишинева. Напередодні президентських виборів у Придністров’ї (11 грудня 2011 року) Кремль неодноразово натякав незговірливому пану Смирнову, що висувати свою кандидатуру уп’яте не варто. Росія ставить на іншого гравця — спікера Верховної Ради Придністров’я Анатолія Каменського. За кілька хвилин до інтерв’ю люди з оточення лідера порадили автору не запитувати його не лише про цю позицію РФ, а й про родину (на той момент автор ще не знав, що російські слідчі порушили кримінальну справу проти молодшого сина Смирнова — Олега). Мовляв, інакше святковий настрій лідера зіпсується й спілкування припиниться.

Народ наказав бути самостійними

— Ігоре Миколайовичу, тривалий концерт з нагоди 20–річчя Спілки українців Придністров’я ви подивилися до кінця. Це повага до українців чи, вибачте, передвиборчий хід? Адже українська громада нараховує в регіоні третину населення.
— Не дай Боже вам пережити те, що сталося у нас на початку 90–х. Усі ми — і українцi, і росіяни, і молдавани — чимало пережили. Справжнє значення політичних та економічних катаклізмів кінця минулого століття проаналізують уже наші діти. Не маю сумнівів лише в одному: зв’язки, що відновлюються між державами на рівні діаспор, національно–культурних общин, громадських об’єднань тощо, вже ніякими переворотами чи революціями не розірвати.
— І все ж таки, повертаючись до теми виборів, які відбудуться у грудні, яким ви бачите майбутнє Придністров’я?
— Моє бачення не так важливе. Бо я маю виконувати те, що бачить народ. Як народ вирішить, так і буде. Наприклад, ще у 2006 році наш народ на референдумі наказав нам бути самостійною державою. А ми ставили запитання в бюлетенях однозначно: йдемо назад в Молдову чи ні?
— Запитання референдуму щодо незалежності передбачало ще й приєднання до РФ. На вулицях Тирасполя багато бігбордів iз гаслом «У майбутнє — разом iз Росією!» тощо...
— Є таке. Але зверніть увагу, скільки часу минуло після розпаду Радянського Союзу! Змінювалися види власності, змінювалася мораль, устрої. І все ж таки наш народ не віддав нікому те святе, що в нас є — ні українську мову, ні молдавську, ні російську, ні болгарську тощо — усіх тих етносів, які живуть у нашій республіці. Більше того, ми не виокремили навіть із груп більш представницьких, чисельних — української, російської, молдавської (кожна з яких складає близько 30 % населення) якусь головнішу. У нас немає державної мови, але в нас є три офіційні, повноправні мови. І в цьому, я вважаю, ми певною мірою навіть випередили час. Бо в нас немає національних меншин.

Придністров’я — територія України

— Є національні більшості? Жартую звісно.
— Ні, ви не зрозуміли. Те, про що я говорю, є саме тим, що вирізняє Придністров’я в національному плані. Взагалі це територія України, якщо говорити відверто. Уточнюю, Радянської України в складі СРСР. Бо Придністров’я було автономією УРСР 16 років. А якщо згадувати ще раніше, то ці землі заселялися ще в часи Російської імперії переважно запорозькими козаками після ліквідації Січі чи кріпаками–втiкачами з України. Наприклад, є в нас село Незавертайлівка, його заснували втiкачі, бо звідси видачі вже не було. Не завертай назад, розумієте? Цариця Катерина ІІ зміцнювала кордони імперії, і подібне допускалося. Чорноморські козаки селилися тут. А скільки тут узагалі формувалося націй! Тутешня «кухня народів» вам відома.
Саме тому я бачу лише те майбутнє, яке вказав наш народ — незалежна держава. Плюс підтримка культурних потреб наших людей. І запорукою цьому є те, що ми не закрили жодної школи, навпаки, українські довелося відкривати, чому я дивуюся досі. Я свого часу вчився в українській школі у класі сьомому, восьмому, дев’ятому... І ніколи не думав, що мені доведеться відкривати їх знову. Хто їх позакривав свого часу, відомо. Ми ж не закрили жодної навіть у сільській місцевості. Жодної! Ось це і є те, що дає культуру — українську, молдавську, російську, єврейську....
— Ви згадали про автономію у складі УРСР. Оскільки ви постійно посилаєтеся на волю виборців, у мене дещо провокаційне запитання: скажіть, а народ Придністров’я не може колись вирішити, що цей регіон міг би знову стати автономією України?
— Та немає нічого провокаційного у вашому запитанні, бо можна ж згадати історію. На початку важких 90–х років, коли руйнувалася велика держава, ми зібралися з однодумцями на заводі імені Кірова, у підвалі, фактично були під прицілом, але не піддалися. І ухвалили рішення звернутися до України з проханням повернутися в її лоно. Тобто ми хотіли саме того, про що ви говорите. Але, на жаль, ви знаєте, що тоді відбулося, коли я приїхав зі зверненням до Києва....
— Герой України Іван Драч сьогодні на сцені нагадав вам про це, як Степан Хмара попереджав вас про арешт...
— Так, там були певні неприємні моменти. А як воно тепер? Що вам сказати... Розумієте, це має прийти знову в голови людей. А це бажання бути з Україною, вважаю, нікуди й не поділося. Звісно, iз самого початку це була ідея українства і буде ідеєю нашого українства. А от інша справа, як до цієї ідеї ставляться інші...

З румунами — не по дорозі

— Позиція росіян зрозуміла, а як придністровські молдавани ставляться до ідеї української автономії?
— Скажу вам так: українці наші — вони українці, але придністровські росіяни — вони є придністровські росіяни, молдавани наші — також. І вони звертаються до своїх і щодо культури, і щодо збереження нації. Скажімо, українці звернулися до України, бо це їхня ненька, сподівалися, що допоможе. Росіяни — також. Тому я вважаю, що якщо так постане питання... Давайте я вам відповім також провокаційно: хай українська громада створить порядок, проведе референдум і все. І якщо вирішить народ бути з Україною, значить так тому і бути. Бо саме суспільство створює державу. В якому це вигляді може бути? Це вже інше питання.
Але поки що ми є Придністровською Молдавською республікою. Зверніть увагу, що ми не прибрали назву «молдавська»... Значить, ми були праві. Але закривають нас, закривають націю. Відчуваєте, що я сказав, «зморозив» (сміється). Кажуть уже, що не існує молдаван, є тільки румуни. Хтось із цим погоджується, хтось ні, і в залежності від цього чує: йди або до «білих», або до «червоних». А наші ж молдавани придністровські взагалі унікальні! Бо зберегли істинну молдавську мову на кирилиці. У нас навчають дітей офіційно історії молдаван, а не румун, як цього навчають у Молдові та в Румунії. Тому вони все менше дивляться у бік Кишинева. А щодо України хочу побажати: бережи, Господи, українців, молодих і красивих! А вони такі і є. І як би хто не хотів, це я говорю усім, ми не переробимо з українців росіян, з росіян молдаван, а з молдаван — ще когось там. І ми живемо, як можемо. Не дають нам, у тому числі й Україна, посилаючись на європейські правила, експортувати нашу продукцію. Блокують нас. Мовляв, ми маємо відправити її в Молдову, бо є невизнані.
— Щодо визнання. Чи вірите ви в майбутньому в урегулювання придністровського конфлікту і яким чином? Чи це буде визнання окремої держави, чи таки майбутнє разом з Молдовою?
— Світ обов’язково нас визнає! А щодо того, чи бути разом iз Молдовою, то ніколи! Я це кажу не тому, що кров пролилася між нами, а тому що в цій країні останні 20 років виховували не українців, не росіян і навіть не молдаван, а румунiв. І вищу освіту за рахунок бюджету тисячі молдаван отримують у Бухаресті, і не тiльки. Яку еліту для Молдови за ці роки в Румунії підготували? Хто вони тепер: румуни чи молдавани? Звісно ж, румуни. Ще й історії навчають, мовляв, не лише Дністром обмежуються їхні землі, а аж до південного Бугу, бо там кістки їхніх загиблих румунських воїнів лежать. Розумієте, з такою логікою можна далеко зайти в територіальних претензіях.
Тому тільки визнання. Та кого не спитай, кожен скаже, що воно буде. Знаєте, ваше запитання філософське, бо визнання — це категорія визнання самим народом. А наш народ визнав. Інші держави нас не визнають, але не можуть не помічати. При цьому десь 87 держав iз нами торгують. І нормально, визнають! Так що дай Боже.

ДОСЬЄ «УМ»

Ігор Смирнов народився 23 жовтня 1941 року в Петропавловську–Камчатському. Етнічний росіянин. З 1959 року в Україні, піднiмається кар’єрними сходинками на заводі електромашинобудування в Новій Каховці. У 1987 році призначений директором тираспольського заводу «Електромаш». У 1989 році в Придністров’ї почалися страйки, які впродовж року мимоволі набули політичного характеру. Смирнов стає очільником Об’єднаної ради трудових колективів — страйккому тираспольських підприємств. Відтак набуває досвіду політика й обирається головою міськради Тирасполя.
Саме Смирнов, людина лівої ідеології, стає одним з активних рушіїв ідеї про незалежність Наддністрянщини від Молдови. Сепаратистський рух посилюється у 1991–му, після розпаду СРСР. А в 1992 році, коли Молдова не погодилася з рішенням про відокремлення Придністров’я, починаються молдовсько–придністровські збройні сутички, і Смирнов очолює армію ПМР.
Відомо, що у 1991 році він пропонував тодішньому керівнику України Леонідові Кравчуку приєднати Придністров’я, етнічний склад якого на 70 відсотків складали тоді українці, до України.
Обирався президентом невизнаної ПМР чотири рази — у 1991, 1996, 2001, 2006 роках.

ОФІЦІЙНА ПОЗИЦІЯ

«Позиція України: ми не визнаємо Придністров’я як незалежну державу і виступаємо за цілісність Молдови. Ми робимо все, щоб активізувати переговори з придністровського врегулювання у форматі «5+2»: Молдова, Придністров’я, Росія, Україна, ОБСЄ та спостерігачі — ЄС і США».
Сергій Пирожков
Надзвичайний і Повноважний Посол України у Республіці Молдова
Іван ЛЕОНОВ

2 коментарі:

  1. Український Крим Молдавське Придністров’я, чого варта незалежність в незалежній країні.

    Якщо є лідер а в нього є команда, то можна досягнути всього. Навіть незалежності окремого міста. Але кордон не повинен бути перешкоду економічного росту .

    В безлічі країн подібні міні республіки це звичне явище , створене для досягнення окремих свобод , наприклад достойної оплати певного товару, захисту культурної спадщини, зниження політичного тиску на населення (простіше обрати мера, міста (його можуть знати всі виборці) ніж президента країни)

    ВідповістиВидалити