З чого все почалось… Жила собі молода мама, котра перехворіла майданом, хоча і не могла на нього виходити, бо якраз подарувала Бозя немовля. Чекала на післямайданні зміни, потім на повернення Криму,закінчення війни на Сході, а потім зрадила свою країну тим, що вирішила, що мене це не стосується. Ще б пак, свої ж проблеми: школа, кашлі, соплі, уроки, бантики і т д. Не стосувалось, рік, два, але на небі, мабуть, не пробачають байдужості. За моїми вікнами почали зводити котельню на екологічно чистому паливі – ТОРФІ. Це з моєю дочкою-алергіком…
Почалася війна, своя мацюпусінь війна. Перші збори дому, щоб якось може разом вирішити, що ж його робити. Відповідь шокувала: люди не знали… Пробували щось писати, розказувати, поширювати, хоча навіть зараз і навіть у моєму дворі я впевнена, що є люди, які про екологічне щастя ні сном ні духом. Може і правильно. Легше абстрагуватись типу «моя хата скраю».
Потім почались юридичні-не юридичні тяганини. Одним словом, почали витребовувати документи і скасовувати декларації. Іноді навіть успішно, зі штрафами. Мале-дурне, пам’ятаю ледь не плакала над висловом Горішнього: «і де ти така взялась, раніше не чула, щоб ти тявкала…». Хай буде, пережилось.
Як чемні і правильні громадяни правової держави робили все юридично, чемно скаржились листами в усі можливі провладні органи Києва…. Вони скидали на Тернопіль, де все чемно губилось в незвіданому бермудському трикутнику. Все вірно, а куди ж ще, у нас же децентралізація, керманичі ж міста самі себе перевірити мають. Хай…
Як сказала одна розумна людина: «котельні і Надал звели докупи багато добрих людей». Дійсно, за це, направду, вдячна, бо бачу, що є люди ,які вірять в зміни…
За останні десь пів року дізналась про себе багато нового. При чому з газет… Чесно зізнаюсь ,за тих майже10 місяців маленьких локальних війн разів 100 хотілось все кинути , і знову включити режим «а чого я, що, мені найбільше треба ,продати квартиру і переїхати десь ближче до мера. Ну біля свого обійстя він як газда точно нічого таого не вчворить….». Збоку виглядає все легко… домоглись припису, провели громадські слухання. Отако чесно, ні фі-а не так легко.
До чого я веду. Люди, будьмо реальні: в нашій країні війна, справжня і кривава, на НАШОМУ Сході. Пацани залишають сім’ї, найдорожче – дітей, і ідуть на фронт. В порівнянні з таким патріотизмом пара безсонних нечей і капулька нервів то не ціна. Одне можу сказати, оглядаючись на час, коли ще мирно пекла малим шарлотки і жила в світі «мене це не стосується». В нашій країні, в НАШОМУ місті змінити щось можуть лише люди. Зручно чекати, що все вирішиться без тебе. Але ніхто не може гарантувати, що моя ситуація з бомбою під вікнами не повториться для кожного. Не котельня так маф, що вікна закриває, чи будова, від якої дім тріщить…
До чого я веду…. Ваше право все читати і на все мати власну думку, але пора вже зрозуміти, що за кожного з нас хтось не прийде і все не зробить… Пора набратись сміливості висловити свою думку.
Якось так… Дякую, якщо дочитали пост до кінця… Вроді півтора сторінки А 4, а по факту 10 місяців мого життя..
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар