Чим відрізняються солдати-строковики і мобілізовані, чому вони не поспішають залишатися на контракт і чи варто чекати, що «прийдуть хлопці з фронту і наведуть порядок» - розповідає журналістці " 20 хвилин " Ірині Прокопенко демобілізований волонтер із Бережан.
- В армії досі мало принципових і свідомих людей, готових змінювати ситуацію довкола себе, - каже демобілізований Володимир Якимів. – Але попри все, я не шкодую, що пішов служити. Історія служби і демобілізації Володимира – нетипова.
В армію він пішов добровольцем під час 5-ї хвилі мобілізації. Упродовж усіх 460 днів служби описував на своїй сторінці у Facebook армійські будні з їхніми плюсами і мінусами, курйозними ситуаціями та конфліктами з командуванням. Від статусу учасника бойових дій відмовився. А цього літа, коли більшість товаришів по службі вже «дембельнулися», він принципово добивався, щоб йому таки видали комплект літньої форми. Навіщо? Бо це - те, що йому належиться. Попри все, каже, що якби знову довелося обирати – пішов би служити ще раз. Про досвід, який він виніс для себе зі служби, говоримо з Володимиром у перші його дні вдома.
- Читаючи тебе у Facebook, нерідко складалося враження, що в той час, як більшість солдатів прагнуть полегшити собі життя, ти для себе його ускладнював. Чому?
- Я по житті не шукаю обхідних шляхів, і Армія – не виняток. Як волонтер, я робив для Армії більше, ніж належить, та я не хотів надзвичайного – хоча б належного. Така позиція була зрозуміла не всім. На жаль, в Армії дуже мало людей, які справді готові вимагати змін, змінювати себе і суспільство довкола себе. Таких приблизно до 10%. Усі решта – якими прийшли в армію, такими і підуть. Хіба, можливо, стануть трохи жорсткішими і рішучішими.
- Як можеш описати основні категорії людей, які зараз служать?
- Перша – це солдати, яким вбили в голову, що слухатись командира потрібно завжди. Безумовно, чітке і оперативне виконання наказу – це плюс. Але в Армії досі не розрізняють бойовий наказ і цивільний чи стройовий. Друга категорія – це воїни, справді мотивовані захищати Батьківщину. Серед них є як добровольці, так і мобілізовані. Тож потрібно розрізняти, що солдат - це працівник на службі ЗСУ, який зобов’язаний дотримуватися Статутів та слухатись часом «дибільних» вказівок своїх командирів. А воїн, боєць – це громадянин України, який, виконуючи основний закон - Конституцію України - захищає територіальну цілісність Держави, тимчасово виконуючи певні (!) функції солдата. І тут є дві думки: або командування не розуміє різниці між солдатами (і багаторічними контрактниками) та мобілізованими (і кількамісячними контрактниками), тому виникають непорозуміння і конфлікти. Або ж – дуже добре розуміє цю різницю, тому всілякими непрямими способами намагається не допустити мобілізованих до підписання контрактів - їм потрібні лише слухняні солдати… Звісно, такий поділ - дуже умовний: багато солдат є справжніми бійцями, а деякі бійці часом перетворюються у солдат. А бували випадки, коли під час бойових дій навіть «аватари» показували кращі результати, ніж інші.
- Серед кого «аватарів» найбільше?
- По-різному. Армія сильно змінює людей. Одні приходять «аватарами», а протягом служби зовсім не вживають алкоголь. Інші – навпаки. Загалом п’ють через те, що командування не може знайти заняття для солдат. А самі вони навчені не проявляти ініціативу, а лише виконувати накази. Багато залежить від командира. Наприклад, на сержантській раді ми радили командуванню телефонувати до рідних тих «аватарів» і через них впливати на їхню поведінку. Ніхто цього так і не зробив. Якось я сам поспілкувався телефоном з дружиною одного «аватара» – і до кінця служби він став «нормальним». Найкраще спам’ятати можуть рідні. А штрафи, сидіння в карцерах чи ямах результату не дають.
- А загалом яка мотивація зараз найкраще працює в армії?
- Не гроші. Більшість солдат таки розуміє, що якщо ми зараз не будемо стояти там, то за кілька тижнів-місяців ворог буде стояти під нашими дверима. Звісно, матеріальна підтримка потрібна, але більшою мотивацією є навіть не сама зарплата, а соціальні гарантії від держави для учасників бойових дій.
- Чому ж ти відмовився від цього статусу?
- Тому що я не приймав безпосередньої участі в бойових діях. Узагалі, я прийшов подивитися, що таке Армія, що таке служба, куди йдуть ті речі, якими волонтери забезпечують солдат, і яка насправді в Армії ситуація з матеріальним забезпеченням. А також – здобути бойову професію.
- Кому зараз в армії найлегше, а кому найважче?
- Найважче командирам, які не можуть зрозуміти, що мобілізовані та солдати строкової служби – це зовсім різні категорії. І коли намагаються застосовувати старі методи до зовсім нового зрізу суспільства, то в багатьох випадках натикаються на несприйняття і конфлікти. А перелаштуватися не можуть. Бо їх цього не вчили. Хоча прикладів успішного порозуміння я теж бачив чимало. А кому найлегше? Це - Армія. В армії легко не буває.
- Залишатися на контракт не захотів?
- Ні. У мене є робота, я приватний підприємець, займаюся громадською діяльністю, продовжую волонтерити. Я готовий за потреби знову і знову ставати на захист своєї Батьківщини, але робити це своєю професією – ні. Як солдат я себе не знайшов. З попередніх хвиль хлопці залишались на контракт. Але багато хто передумав саме через ставлення командирів, через зайву муштру на полігоні, всі ці нескінченні шикування, строєм в їдальню і подібне.
- До речі, про їдальню. Ти пішов в армію вегетаріанцем. Вернувся – теж?
- Так. Вегетаріанець я з 1992 р., і переконався, що всюди є можливість залишитися собою, в армії в тому числі… Загалом насмішок чи знущань над моїм способом харчування не було, хіба що здивування. - Як рідні ставились до рішення піти служити? - Як і кожні рідні, які думають, що ти добровільно йдеш на смерть. Вважають, що це не є нормально. Навіть якщо за цей самий час більше людей загинуло в аваріях, ніж в бойових діях, - це сприймається якось спокійніше. Але якщо дотримуватись заходів безпеки – можливо вберегтись від багатьох трагічних випадків. Деякі мої земляки воюють вже третій рік – і досі живі. - Тут, у мирному житті, багато обговорюють Мінські домовленості. А як в армії? - Більшість розуміє, що іншого варіанту в нас нема. Війна закінчиться тільки тоді, коли розвалиться Російська Федерація. А це можливо тільки завдяки тиску всіма можливими санкціями. Ми реально стаємо сильнішими. Але є зовнішні інформаційні вкиди, і їх потрібно вміти розрізняти.
- То в суперечках про «зраду» і «перемогу» ти на чиєму боці?
- Залежить від кожного конкретного випадку. Наприклад, до війни я був противником кандидата в президенти Порошенка, а зараз його зовнішня політика мені імпонує. У цьому випадку ставлення змінилось від «зради» до «перемоги». Протилежний приклад: знайомі танкісти отримали начебто нові танки («перемога»), які лише зовні гарно виглядали, бо були гарно пофарбовані. А насправді їх ще місяцями доводилося доремонтовувати («зрада»). В цій інформаційній війні перш ніж кидатися оцінювати будь-яку інформацію, потрібно дуже акуратно зважувати всі «за» і «проти», вичекати кілька днів, подивитися, звідки ноги ростуть, кому вигідна ця інформація.
- Як ставишся до очікувань, що, мовляв, прийдуть хлопці з фронту – і все тут змінять?
- Таких, що готові щось змінювати, дуже мало, до 10%. Як правило, ці люди пройшли Майдан, а вже потім АТО. Для решти сам факт того, що хтось відслужив в АТО, ще не робить його свідомішим, а його громадянську позицію активнішою. Думаю, як і перед Майданом, ситуація просто накалятиметься до критичної точки. Можна лише порадити владі не доводити людей до цієї точки.
- Чи маєш після року служби рецепт успіху для наших Збройних сил?
- Вважаю, що зміни на краще в нашій Армії йдуть правильним шляхом, але для них потрібно багато часу. Армія – це такий мастодонт, якого дуже важко змінити.
- Що скажеш тим, хто переконаний, що не варто тратити рік життя на армію?
- Якщо говорити про ту армію, яка була до війни, - погоджуюсь. А в нинішній ситуації люди вже розуміють, що вони йдуть не просто марширувати, а справді захищати свою рідню і свою землю.
Довідка
Володимир Якимів народився у 1976 р. Закінчив Бережанський агротехнічний коледж. Приватний підприємець, громадський діяч, волонтер, добровільно мобілізований 5-ї хвилі. Одружений, виховує доньку.
Як з мирного жителя стає воїн (етапи зміни психології) - зі сторінки Facebook Володимира Якиміва:
- отримання повістки (багато програють вже першу битву - втікають чи "відмазуються");
- вирушення з військкомату на полігон (дехто повертався і з другої битви додому);
- розподіл по в/ч (в нас деякі інтелігенти спивалися в останній тиждень, плачучи за дітьмя чи внуками);
- відправлення з в/ч в зону АТО (теж не всі доїздили);
- прибуття в місце віддаленої дислокації підрозділу (в деяких командири надавали можливість адаптуватися до вибухів від тижня до місяця);
- зайняття вогневої позиції (дехто відразу потрапляв в окопи під обстріли, без попередньої адаптації);
- бій з особистою участю;
- втрата бойового товариша…
Кожен цей етап – це злам одного чи кількох життєвих принципів та цінностей. Кожен день - це ствердження нових сформованих принципів та цінностей. І от за певний час воїн повертається до мирного життя, звідки від прийшов. Можливо, дорогою додому він "відкотить назад" одну чи дві свої зміни, але решта – вже ніколи. Він буде іншим завжди. Та один буде більше цінити власне життя та життя близьких людей, зневажаючи матеріальне, другий буде готовий і надалі жертвувати власним життям заради блага рідних, а третій без вагань пожертвує життям якогось бидла (корупціонера, хабарника...) заради блага суспільства. Змінюються індивіди - змінюватиметься суспільство...
P.S. В усіх воїнів - загострене сприйняття справедливості. Не дратуйте їх...
Фото з особистого архіву Володимира Якиміва
Немає коментарів:
Дописати коментар