Непрості часи переживає Україна. Величезними зусиллями бореться за свою
державність. А щоб її зміцнити,
треба, як про хліб насущний, дбати про знання, духовність, науку. Діяти так
означає зберігати й розвивати вітчизняну освіту й культуру.
У 1990 році в Тернополі вперше відбулись
Нобелівські читання. Нобелівський рух в Україні розпочався саме з Тернополя. Популяризація, престиж наукової діяльності залишаються
актуальними дотепер.
Однією з добрих традицій гімназії
«Гармонія» Галицького коледжу імені В.Чорновола є Нобелівські читання,
започатковані колективом вчителів у 2010 році.
Гімназисти розповідають про лауреатів, які
народились. навчались або працювали певний час в Україні, батьки яких родом з
України або їхня діяльність певним чином пов’язана з Україною, нобеліантів,
прізвища яких зустрічаємо на сторінках підручників, а також лауреатів, які
здійснили особливо значуще в сучасному світі відкриття і суть їх буде достатньо
зрозумілою для учнів 7-9 класів.
Про сучасні тенденції Нобелівського руху
в Україні та світі відкриваючи VІІІ Нобелівські читання, розповіла автор цих
рядків.
Учениця 8 класу Балан Юлія (традиційно, честь цього виступу
належить кращому «хіміку гімназії») виступила зі змістовною доповіддю про
людину витонченого інтелекту і титанічної праці Альфреда Нобеля. Цьогоріч Юлія детальніше
зупинилась на його дитячих та юнацьких роках життя.
Про лауреатів, народжених на етнічних
українських землях: розповідали Сисоєва Олександра, Біда Соломія і Асса Жасмін.
«Україна — обітована земля мого серця» говорить уродженець Золочева Роальд
Хоффман. Наш гість, Ковальков Юрій
Федорович, один з організаторів Тернопільських Нобелівських читань у 1990 році,
розповів про листування та нещодавню зустріч з Роальдом Хоффманом у Золочеві на
Львівщині. «Дитина народжується в абсолютно недемократичному світі... З
моменту появи на світ її доля залежить
від національних лідерів.» стверджує Іцхак Рабин, батько якого народився у
Києві. «Ненависть нас не врятує. Нас врятує тільки любов» проголошує Світлана
Алексієвич, родом з Івано-Франківська. Цитата з Нобелівської промови
Алексієвич, переклад якої першим зробив Володимир Васильович Ханас і розмістив
у своєму блозі. В.В. Ханас – історик,
краєзнавець, член організації спілки журналістів України, а також наш гість, розповів
про своє захоплення нобелістикою.
Чирська Тетяна доповідала про першу і
єдину лауреата-жінку в галузі
економіки Елінор Остром. Виявляється, її працю
«Керування загальним. Еволюція інститутів колективної дії» переклала українська
правозахисниця Тетяна Монтян. А праці актуальні для нас у зв’язку з розвитком
громад.
Українські корені найвидатнішого
відкриття ХХ сторіччя, здійсненого Д. Ватсоном та Ф. Кріком, ґрунтуються на
працях вихідця з Одеси – Георгія Гамова. Про це свідчить книга Ватсона «Гени,
дівчата та Гамов» і розповідь семикласниці
Паршин Яни.
«Не знаю, якою зброєю люди битимуться у
третій світовій війні, але в четвертій у хід підуть камені й палиці»
процитувала Альберта Ейнштейна семикласниця Безух Лілія, адже познайомилась з
біографією людини з «підручника фізики».
А ось Маланчуку Максиму дісталась
особлива місія розповісти про номінанта на премію 1916 року – Івана Франка. Адже про номінантів на
Нобелівську премію повідомляють через 50 років від часу номінування. В
документах є інформація, щодо подання І. Франка на премію. На жаль, не все так
просто. Іронія долі, мабуть, в тому, що нагорода з літератури за 1916 рік
дісталася шведському письменникові В. фон Гейдестаму. Його оповідання «Шведи на
Україні», «Чиста біла сорочка» і «Гляди, отсе мої діти», переклав і написав
передмову до них Великий Каменяр.
Учасники Нобелівських читань отримали
Посвідки та блокноти-щоденники. Працювали
гімназисти, як кажуть: «на одному диханні». А вдячні глядачі з великим
інтересом слідкували за дійством.
Вчитель
хімії Спільніченко О.І.
Немає коментарів:
Дописати коментар